Дончанин, воин АТО написал обличительное письмо в адрес Высшей квалификационной комиссии судей Украины

Дончанин Павел Волвенко уже третий год защищает украинскую землю в зоне АТО.

Командир взвода 53 механизрованной бригады знаком читателям 62.ua также как кандидат юридических наук, доцент Донецкого юридического университета.

Уйдя добровольцем на фронт, Павел Волвенко не оставил намерение принять участие в реформе судебной системы Украины. В конце этого года он принял участие в конкурсе на должность Верховного судьи Украины.

Но, как выяснилось, «открытый конкурс» появление в коррумпированной системе «чужих» людей совсем на предусматривал.

Публикуем рассказ Павла Волвенко о себе и его открытое письмо в адрес Высшей квалификационной комиссии судей Украины:

Війна та реформи. Відкриті конкурси. Чи є ці конкурси відкритими?

Волвенко Павло Вікторович, народився у м. Маріуполь Донецької області, пенсіонер МВС, кандидат юридичних наук, доцент, викладав теорію держави і права, конституційне право та адміністративне судочинство в Донецькому юридичному інституті та Донецькому державному університеті управління, працював над докторською дисертацією на тему «Комунікативна теорія правової системи». На жаль, 18-річний науково-педагогічний стаж довелось перервати з початком війни на Донбасі.

У серпні 2014 року добровільно виявив бажання захищати Українську державу і був мобілізований із м. Львова як внутрішньо переміщена особа, ламаючи стереотип переселенця, який ховається від військкоматів на Галичині та відсиджується у кав’ярнях. Неодноразово був відряджений у зону проведення антитерористичносумлінно виконував свій військовий обов’язок. Залишаючись вірним Присязі, продовжив військову службу за контрактом і нині є є військовослужбовцем 53-ої окремої механізованої бригади, офіцером Збройних сил України.

Маючи активну громадянську позицію та високий науковий рівень, не міг залишатись осторонь процесу реформування судової влади та подав документи на участь у конкурсі на заміщення посад суддів Верховного Суду України. Проте зміг на власні очі пересвідчитись, що заявлений як відкритий і публічний конкурс, який має докорінно змінити судову систему України, є лише блефом, популістською риторикою. Насправді ж «нова» судова система формується із старих суддів, причому суддівський стаж, який певною мірою дискредитує конкурсанта, залишається чи не найголовнішою його перевагою. Суспільство черговий раз обдурено.

Юридичні питання завжди сприймаються як складні. Однак проблема сучасного судочинства визначається просто – «закон як дишло» – і насправді пояснюється теж доволі просто і зрозуміло для громадян усіх категорій, навіть без вищої освіти: закон має застосовуватись однаково, судді мають бути зв’язані власними рішеннями, тоді будуть усі рівні перед законом. Звичайно, наукові пояснення більш складні, але доступні для розуміння, і не тільки юристів-науковці Таємниці тут немає, а туману, створеного брехнею та науковим профанізмом, – багато.

Відкритий лист до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Шановні члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України! Дякую за надану можливість взяти участь у конкурсі на заміщення посад суддів Верховного Суду України. Направду, щиро дякую. Мені, як вченому, який з 1996 року займається проблематикою тлумачення права (тобто питаннями застосування Конституції та законів) та пов’язаними з нею тематиками юрисдикцій Конституційного Суду та Верховного Суду України було важко відмовитися від такої можливості. Цей конкурс було визначено як публічний, відкритий, чесний. Тому мені як конкурсанту і вченому принципово важливо отримати також публічні та відкриті відповіді на прості питання.

Питання перше: чи усвідомлюєте Ви на науковому рівні значення судової реформи та небезпеку для країни, якщо обмежитись її імітацією?

Є очевидним і незаперечним. Конкурс на заміщення посад суддів Верховного Суду України (що можна назвати другим етапом судової реформи, розпочатої прийнятим у липні 2016 року Законом «Про судоустрій і статус суддів») не привернув уваги суспільства. На жаль. Ні суспільство, ні урядовці, вочевидь, не усвідомлюють, що судова реформа є ключовою для реалізації реформ в усіх сферах. Вона має бути першою і центральною. Якщо в країні немає належного неупередженого судочинства, неможливі ні боротьба з корупцією, ні економічна, політична та інші реформи, неможливим стає навіть захист держави від військової агресії. Корумповане, бюрократичне і профанне судочинство перекрутить нове законодавство, захистить корупціонерів, зрадників і пройдисвітів.

Питання друге: чи усвідомлюєте Ви що ключовими критеріями для кандидатів на заміщення посад суддів Верховного Суду України є «морально-психол«морально-психологічні якості» та «науково-теоретичний рівень знань», які для цієї посади не можуть бути протестовані та перевірені за звичайними методиками? Також, чи не є відвертим абсурдом допущення до конкурсу на посади суддів нового ВСУ колишніх суддів? Чи буде неупередженою та компетентною нова Вища рада юстиції України, якщо її склад сформовано із суддів та декількох прокурорів?

Є очевидним і незаперечним. Не можуть буди кандидатами до нового складу ВСУ колишні судді. Корумпованість суддів є очевидним фактом, політично задекларованим публічно, є проблемою, долання якої є метою реформи. Тож «професійний» досвід суддів (як юристів-практикі

Оцінювання компетентності (пункт 5.1 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання) здійснюється за трьома групами критеріїв, із загальною сумою 1000 балів. Зазначені критерії та методика містять фундаментальні помилки, які викривлюють кваліфікаційне оцінювання кандидатів. По-перше, критерії професійної етики (5.2) та критерії добросовісності (5.3) не можна додавати до критеріїв професійної компетенції (5.1), це самостійні критерії, взагалі ці аспекти мають бути публічно визначеними. Критерії професійної компетенції (5.1) є формальними, школярськими і менторськими та не можуть бути застосованими до кандидатів на посади Верховного Суду України.

Щодо кандидатів з кола науковців критерії ще менш зрозумілі. Наприклад, як оцінювати рівень наукових статей і дисертацій, і, головне, йдеться про найвищий рівень наукової компетенції, про наукові розробки питань судової реформи: хто буде «екзаменатором», невже «комісія»?, які критерії? – кількість, формальні знання, невже наша сфера освіти – невинне дитя, яке шукає знань та істини? Корумпованість сфери освіти – відомий факт.

Така ж невтішна ситуація і з критеріями професійного рівня адвокатів та інших категорій практиків.

Таким чином, критерії та методологія кваліфікаційного оцінювання це відверта імітація конкурсу.

Я не був здивованим формалізмом, проте зауважу, комісія відверто бюрократично організувала приймання документів від кандидатів. Зрозуміло що порядок має бути суворим, формальних вимог слід дотримуватись. Однак відсутність консультації та вирішення нестандартних питань є неприпустимими. Так, я як військовослужбов

Питання третє: як ви бачите завдання судової реформи та чи існує розгорнута наукова концепція судової реформи (та нового закону про судоустрій), на основі яких правових, філософських, соціологічних доктрин і методологій вони розроблялись?

Не вдаючись до розлогих наукових еквівокацій, висловлю декілька тез. Чинні Верховний Суд та вищі судові інстанції не забезпечують належного застосування Конституції, Європейської конвенції та практики Європейського суду, принципів права, не забезпечуються принцип рівності перед законом та принцип одноманітності застосування права (який його функціонально забезпечує), тлумачення законодавства імітується (посилання на статті та цитування). І ми опиняємося в ситуації, де «закон як дишло». Це не метафора, а точний діагноз всієї правової системи України, де право не працює.

Одне з ключових питань для Українського судочинства – це статус судових рішень, а саме: чи зв’язані суди власними рішеннями, іншими словами, чи є вони нормативно обов’язковими при вирішенні інших аналогічних справ. Це питання моделі прецеденту. На жаль, це питання залишилось відкритим як у науці, де його забалакали, так і в практиці КСУ, де суд перекрутив це питання і дав банальну відповідь, процитувавши положення Конституції: «…рішення… є обов’язковими для виконання», Верховний Суд уникнув вирішення цього питання, посилаючись на рішення КСУ. У такий спосіб принцип одноманітності стає мертвим, а конституційний принцип рівності перед законом - фікцією.

Таким чином, задекларована судова реформа не має теоретичної концепції, яка б мала містити обґрунтування нової моделі юрисдикції Верховного Суду і касаційних судів, орієнтованих на вирішення чинних проблем судової практики.

Є очевидним і незаперечним. Питання «теоретичної компетенції» кандидатів постає в іншому вигляді. Йдеться про визнання наукової компетенції, а не тестування. Найкращим критерієм є звичайно наукові публікації (статті, дисертації, монографії), їх зміст, а не кількість, це те що зроблене і має письмовий вигляд, як кажуть «що написано пером…» - тут або теоретичний рівень, або «наукова» дурня, плагіат.

Справа в тому, що комісію зацікавила тільки формальна сторона, що є очевидною бюрократичною маніпуляцією, бажанням приховати справжню оцінку.

Очевидно, що судова реформа в Україні зможе відбутись тільки за умов, коли до складу нового Верховного Суду увійде не дика кількість – 200 неперсоніфікованих осіб (поділених по судових палатах), такий суд взагалі не зможе раціонально працювати, а буде складатись з невеликої кількості суддів (наприклад – 18), які будуть визнаними практиками (адвокатами) та науковцями, морально-психологічні якості яких не тільки не матимуть сумнівів, але й дійсно будуть найвищими.

Критерієм науково-теоретичного рівня для адвокатів мають бути справи, які вони вели, та (як не обов’язкові) статті, дисертації, монографії, якщо такі є.

Для науковців це, звичайно, статті, дисертації, монографії, де оцінці підлягає науково-теоретичний рівень праць, науковий статус досліджуваних проблем, теоретичне і практичне значення для судової та правової реформи.

Зрозумілою складовою публічного і відкритого конкурсу має бути відкритий доступ до зазначених статей, дисертацій та монографій на офіційному сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Також очевидно, що надзвичайна складність завдань оцінки науково-теоретичного рівня і морально-психологічних якостей кандидатів на посади суддів ВСУ вимагає принципу відкритості і публічності щодо «екзаменаторів» та самих членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які також мають виставити на цьому ж сайті власні статті, дисертації та монографії.

Показовим прикладом для розуміння «фаховості» є праця колективу авторів «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Це навчальний посібник з курсу тлумачення правових актів для суддів, що проходять підвищення кваліфікації, і кандидатів на посади суддів, що проходять спеціальну підготовку. Недоліком цієї праці є відсутність у точному сенсі слова «теорії» – «змістовної теорії», за термінологією логіки. Зазначений навчальний посібник не має системно виокремленої «теорії тлумачення», у якій мали б міститись загальні теоретичні положення. Традиційна позиція українських «теоретиків» – проігнорувати філософію та логіку, пару разів згадати Гадамера (звичайно, прочитавши пару речень з енциклопедії), ще американського правника та двома аргументами показати їх наукову безглуздість. Звичайно американський реалізм, Франкфуртська школа, якісь там д’юі, дворкіни, сальвіа, вільдхабери – для них не авторитети, так само як і книга «Прецеденти Європейського суду з прав людини».

Як резюме. Принциповими є погляди Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на зміст, що розуміється під «високим науково-теоретичним рівнем», щоб не оцінювати у джоулях те, що слід оцінювати в кілограмах. На мій погляд, це знання загальних та галузевих змістовних теорій (таких як: теорія природного права, юридичний позитивізм, американський реалізм, франкфуртська школа критичних досліджень, соціологічна школа, теорія судової юрисдикції, теорія належної процедури тощо), вміння їх застосовувати для розв’язання теоретичних та практичних питань, глибокі знання методології та таких галузей, як логіка, філософія тощо.

З великою повагою звертаюсь до усіх колег – правників, науковців та практиків, до науковців усіх галузей – і прошу не залишатись байдужими, не ховатись за фразою «Там без нас усе вже давно вирішено», а називати речі своїми іменами. І принаймні наукова еліта має висловити свою позицію та почати керувати реформами. Я вірю, що Українська мрія про реформу є реальністю, у якій ми зараз знаходимось, але цього не помічаємо.