Культура, це насамперед цілісна система з притаманними ознаками суспільства, в якому вона народжується. З використанням системного аналізу, стає можливим робити прогнози її розвитку, тенденцій та взаємодій складових частин. Саме сучасне мистецтво є яскравим представником, новою складовою культури. Протягом 2010 року, афіша київських вулиць, з притаманною їй наполегливістю, запрошувала відвідати різні виставки, в яких були представлені роботи перспективних митців. Останній місяць зими, здавалось вже не зможе чимось здивувати свого глядача - вишукана афіша, так і залишиться в осінньому карнавалі творчих здобутків. Але перші дні грудня, здивували «свіжою кров’ю», яка була представлена 11 авторами, розмістивши свої роботи на виставці перспективних молодих художників "Illumination". Слід відмітити, що всіх авторів суворо відбирала експертна рада у складі відомих арт-спеціалістів Москви, Нью-Йорка, Лондона та Києва. Всі роботи були заявлені в єдиному стилі contemporary art.

Не менш яскравим був кінець 2010 року і для українських кіновиробників. Яскрава afisha Сочинського «Кінотавра» зовсім не згадувала про роботу «Щастя моє», яка здобула головний приз фестивалю. Зйомки проводились на Україні, хоча події фільму відбуваються в російській провінції. Картина вийшла інтернаціональної, завдяки тому, що в акторський та знімальний склад входили представники України, Росії, Румунії, а гроші на зйомку надходили з Голландії, України та Німеччини. Незважаючи на високу оцінку, фільм викликав неоднозначну реакцію. Деякі критики звинувачували режисера С.Лозницю в тому, що йому не вдалося зберегти цілісність сюжету. Більшість прихильників захоплювались гіпнотичною постановкою кадру, гумором та абсурдизмом. Слід зауважити, що в українському кінематографі, вже тривалий час не відбуваються події, заслуговуючи на увагу світової спільноти, тому навіть такий, здавалось би, неоднозначний успіх, є визначною подією, яка буди спонукати молодих режисерів на нові творчі здобутки.

Незважаючи на деякі політичні розбіжності між Україною та Росією, що мали місце протягом 2005-2010 років, загальна культурна спадщина об’єднує дві країни. Як доказ цієї аксіоми – звернення жителів міста Сімферополь до колишнього мера Москви Ю.Лужкова з проханням допомогти встановити пам’ятник Володимиру Висоцькому, як символ духовної єдності між Сімферополем та Москвою. На сьогоднішній день, поки що вдалось встановити тільки пам’ятний камінь на запланованому для пам’ятника місці. Рішенням сесії міської ради, на тому ж місці було створено парк імені В.Висоцького, де щорічно проходять бардовські фестивалі. Це один з яскравих прикладів того, як творчість може надихати на створення. В підтвердження бретерської єдності, але вже на сусідській стороні, в Пермі, відбулася виставка сучасного мистецтва України "ЯКЩО/ЕСЛИ/IF". Цікаво, що феномен сучасного українського мистецтва виник тільки у 1993 році, майже одночасно з молодою незалежністю. Протягом останніх п’ятнадцяти років, в Україні закріпилась своя школа, та свій авангард митців працюючих у цьому напрямку. Про значний ріст сучасного національного мистецтва каже й той факт, що Україна має свій павільйон на венеціанському бієнале.