• Головна
  • Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО
16:45, 31 травня 2023 р.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО

Голова ГО “Платформа ініціатив “Теплиця” Ганна Авдіянц зізнається, що згадувати події у Слов’янську 2014 року їй досі складно, бо головними відчуттями тоді була самотність та розпач. А виклики повномасштабного вторгнення вона та команда громадських активістів зустріли, вже маючи за плечима роки успішної діяльності, що базувалася на об’єднання людей задля спільних цілей.

Знайдений ними формат роботи, в якому б було зручно і вчити, і допомагати, згодився і нині — “Теплиця” в евакуації допомагає розвивати громадські ініціативи та молодіжні центри у Львівській області.

Не самі

У 2014-15 роках на Донеччині та Луганщині відбувся справжній бум громадської активності: у звільнених містах та селах з’являлися ініціативні групи, котрі бажали стати рушійною силою розвитку громад. Бажання бути причетними та відповідальними за долю міста та країни підштовхнуло людей різного віку, спеціальностей та вподобань до об’єднання. На цей процес радо відгукувалися міжнародні та всеукраїнські фонди, які допомагали розвиватися таким об’єднанням, навчали та підтримували різні ініціативи. І такий рух, що був обумовлений не ззовні, а внутрішніми запитами громад, виявився успішним та сталим. А досвід — корисним.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО , фото-1

- Коли Слов’янськ звільнили від окупації, патріотично налаштовані активісти вирішили організувати вільний простір для спілкування молоді та містян взагалі, - згадує пані Ганна. - Спочатку — просто місце, де можна було збиратися, спілкуватися, реабілітувати себе таким чином від того, що довелося пережити. Тоді нашій ініціативі дуже допоміг БФ “Львівська освітня фундація”. Друзі одного з активістів прихистили нас на перший час, згодом ми змінили три будівлі. У 2017 ми офіційно зареєстрували організацію. Нарешті, взяли в користування комунальне приміщення для нашого молодіжного центра.

Ганна згадує про те, чому тоді було так важливо об’єднуватися. У квітні 2014 роки, коли на площу Слов’янська стали виходити прихильники “руського міра” з триколорами, у багатьох народилося відчуття, що ти у своїх переконаннях та любові до України - самотній. Бо усі твої друзі, знайомі та навіть родичі - по інший бік барикад.

- І ти був наче сам на все місто. Деякі друзі виїхали, а ми з дитиною та чоловіком залишалися в місті. Досі згадую те жахливе відчуття самотності, - зізнається Ганна. - А ті, що на барикадах, питали — а чому ж ви, патріоти, не виходите? Що було відповідати людям, за якими стояли “зелені чоловічки” зі зброєю — чому ми не хочемо, щоб нас, беззбройних, розстріляли?

Ганна розповідає, як тоді вийшла з дитиною на День Європи на майданчик, а там дівчинка на роликах дала стрічку з українським та європейським прапором, яку Ганна причепила собі на сумку. До них одразу прибігли з барикади біля виконкому, “розбиратися” - з неймовірною агресією. Довелося ту стрічку сховати, щоб не наражатися на конфлікт.

- А коли місто звільнили, виявилося, що ми насправді не самотні й нас багато. І ми більше не мовчали, а стали активними. Подивилися досвід краматорської “Вільної хати”, і створили собі таке у Слов’янську — концептуальну “Теплицю”, де почали у непростий для країни та регіону час вирощувати лідерів та людей, що не бояться брати відповідальність, - каже Ганна.

Творчі, сміливі, корисні

Перші пів року, розповідає Ганна, люди просто збиралися разом на обговорення важливих подій міста, для планування заходів, щоб координувати волонтерську допомогу. До “Теплиці” приїздили успішні люди з усієї України, розповідали про приклади успішних громадських рухів. Разом думали, зробити Слов’янськ краще, переглядали фільми, слухали альтернативні музичні та музичні колективи, до Платформи підтягнулася творча молодь.

- Все це мотивувало перетворювати Слов’янськ на краще місто. Ми проводили хакатони, конкурси на кращі проєкти для міста. Наші активісти їздили вивчати досвід до Львова та Одеса. Хотіли, щоб і у Слов’янську життя стало більш яскравим. Так з’явився проєкт “Поезія стін” — молодь почала фарбувати міжбудинкові арки, які були занедбані. Ми звернулися до комунальників, щоб там провели освітлення, обтинькували та побілили. А наша молодь розмальовувала, - згадує той перший досвід взаємодії з простором міста Ганна. - Першою стала арка на вулиці Університетській, на якій з’явилися рядки Михайла Петренка “Чому я не сокіл, чому не літаю”. Потім були інші класики та сучасні поети, до прикладу, з’явилася стіна з віршами Сергія Жадана, біля якої полюбляли фотографуватися містяни та гості Слов’янська. Розфарбували паркани та огорожі, залучали до участі мешканців вулиць поруч. У 2020 році зробили дуже цікавий стінопис - зображення старовинних видів міста.

Активісти відчули величезний попит серед молоді на альтернативне, неформальне навчання та організацію самозайнятості. На базі “Теплиці” вирішили створити фотошколу з основ фотографування та обробки світлин. Випускниками якої стали п’ять груп молоді, а викладав місцевий фотохудожник Олексій Кузьмін.

- Він на практиці навчав молодь усім деталям фотосесій. Це дозволило багатьом підліткам, навіть у 14-15 років, без спеціальної освіти, заробляти кишенькові гроші, пропонуючи людям послуги фотографа, - каже Ганна. - Потім були курси з відеографії: хлопці навчившись, надавали платні послуги створення рекламних роликів місцевим розважальним центрам та спортивним клубам.

Так, на базі молодіжного центру з’явилася фотостудія, якою опікувалися випускники курсів неформальної освіти: там надавали послуги фотозон різної тематики, працювала дизайнерська студія “Кнопка”, де робили візувальний дизайн друковної продукції.

- До речі, рекламні та навчальні буклети для нашого центру підлітки розробляли самі. Це ж круто - навчити молодь чомусь корисному, дати можливість заробляти. Ми “заражали” ідеєю неформальної освіти різні молодіжні центри на Донеччині, були плани вийти з такими проєктами на Луганщину, - пояснює Ганна. - Особливо нас цікавили теми розвитку волонтерських програм та розвиток соціальних послуг. Наприклад, рух у бік деінстітуалізації дитячих закладів. Бо дітьми та підлітками, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, мають опікуватися не тільки державні соціальні служби. Важливо, щоб підтримку вони відчували й від активістів свого віку — так би мовити, рівний рівному. Молодь, яка опинилася в інтернатних закладах, має бачити приклади, що мотивують. Бачити різні варіанти життя, бачити та чути своїх однолітків, зав’язувати міцні дружні стосунки, котрі допомагають соціалізуватися.

Досвідчені та сильні

Ганна зізнається, що згадувати події 2014 року, наприклад, на прохання журналістів, їй досі неприємно та складно — підступають ті страшні відчуття самотності та розпачу. А про лютий 2022 року говорити набагато легше — бо тоді вона та однодумці були об’єднані, досвідчені та впевнені у своїх силах.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО , фото-2

- У лютому 2022 році писали багато проєктів, затверджували кошториси на масштабування діяльності. До останнього відтягували усвідомлення неминучості війни. Але 23 лютого після виступу путіна про визнання цих “ЛДНР”, розуміли, що точно буде. Але не очікували вже зранку дізнатися про вибухи у Києві та інших містах — думали, що загострення відбудеться у нас, на Донбасі.

Ганна вивезла своїх дітей у передмістя Слов’янська. А сама почала потроху збирати матеріально-технічні цінності “Теплиці”: документи, техніку, обладнання. Зізнається, що кілька днів були в прострації, спілкувалися в чатах, думали, що робити далі. А потім до “Теплиці” звернулася місцева ТРО, і активісти розгорнули волонтерську діяльність: шукали бронежилети, різне оснащення, допомагали трошки технікою, що списали з давніх проєктів.

- Ми почали шукати ресурси для більш масштабної допомоги. Бо почали сильно обстрілювати Рубіжне та Ізюм, багато людей звідти звозили у Слов’янськ, який став таким собі тимчасовим пунктом перед великою евакуацією, - розповідає Ганна. - Ми зверталися до партнерів та друзів, щоб допомогти нужденним. Наприклад, вихованцям дитячих будинків сімейного типу, якими ми опікувалися у своїх проєктах. Шукали харчі, гігієну — коли багато дітей на вихованні й такі форс-мажорні обставини, складно одразу знайти кошти навіть для найнеобхіднішого. Потім ми стали партнерами фонду “ЮНІСЕФ” — вони надали необхідні речі для цієї нашої діяльності. А коли у Слов’янську почали їздити евакуаційні потяги, наші волонтери забезпечували наборами першої необхідності жінок та дітей та координували посадку на вокзалі.

У Слов’янську ставало все гучніше, все небезпечніше. Коли вони роздали останні 10 тонн гуманітарної допомоги, яким допомогла залучити колежанка, волонтери вирішили евакуюватися до Дрогобича, де родині Ганни друзі надали будинок. Дівчатам з команди “Теплиці” було все одно, куди евакуюватися, тому переїхали всі разом. Тоді з “Теплицею” виїхало п’ять людей, але двоє згодом змінили місце роботи та поїхали в інше місто. Зараз троє активістів продовжують свою справу у Дрогобичі.

- Минулого літа ми проводили інтеграційні табори для місцевої молоді та підлітків ВПО - за підтримки БФ “Голоси дітей”. На сьогодні вони вже більш-менш інтегровані, а тоді ми навіть на собі відчували цю відчуженість. Але коли щось робиш, то легше переживаються навіть такі складні психологічні періоди, - пояснює Ганна. - Більшість переселенців були ізольовані від суспільства, можемо констатувати, що не було навіть “точки входу” для соціалізації та інтеграції. Людям надали місця для компактного проживання, харчування та гуманітарну допомогу. Але вони проживали наче за огорожею, відокремлено від місцевої громади.

Попереду був початок навчального року і треба було допомогти дітям інтегруватися у місцеву громаду - щоб легше було пристосуватися до нових реалій та нової школи. “Теплиці” вийшло провести три табори для 160 осіб. Один денний табір напередодні першого вересня.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО , фото-3

- Були історії, коли діти-переселенці змінювали школу, де будуть навчатися, бо знайшли друзів в іншій. Деякі так і вчаться в одному класі, а їхня дружба почалася з наших інтеграційних таборів, - розповідає Ганна. - Ми спостерігали за цими родинами протягом навчального року - діти підтримують один одного. Тож, наші зусилля з інтеграції можна вважати успішними.

Під час зимових канікул активісти також провели табір, щоб познайомити молодь з місцевими традиціями зимових різдвяних свят та подарувати затишок і тепло — у колі друзів. Бо, каже Ганна, на жаль, у переселенців часто спостерігається емоційне вигорання, тому батькам важко повноцінно приділять увагу своїм дітям. Це навіть не кажучи про те, що війна, яка припала на підлітковий період, важко переживається і місцевими, і тим, хто залишився без власного дому.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО , фото-4

- У лютому цього року нас знов підтримав фонд “ЮНІСЕФ”, - розповідає Ганна. - Зараз ми працюємо над розвитком молодіжних центрів у західній частині країни - підтримуємо чотири громадські організації: дві у Львові, одну у Франківську та одну - у Ніжині. Також надаємо допомогу молодіжному простору, який існує у Дрогобичі. Ініціювали навчальні програми для дітей ще у чотирьох містах, за підтримки донорів будемо давати фінансування для молодіжних проектів дна розвиток громад. Ми ділимося досвідом того, як все це відбувалося у нас у 2014 році — бо тодішні події підштовхнули нас до швидкого розвитку, а тут ще — велике поле для роботи.

Це інтерв’ю Ганна дала одразу після закінчення тренінгу у “Стрийському молодіжному центрі” — тут вона разом з колегами проводила навчання для лідерів молодіжних колективів, серед яких були й місцеві, і переселенці - з Харкова, Ізюма, Лимана та Херсона.

Не “тепличні” лідери. Як громадські активісти Донеччини розвивають неформальну освіту на заході країни, - ФОТО , фото-5

- А цього літа ми плануємо зробити табір виїзний 10-денний для молоді з деокупованих частин Миколаївської та Херсонської областей, - говорить про найближчі плани Ганна. - Але з довгостроковими планами на разі складно. Якщо казати про особисті — як мати, я не думаю, що можу повертати до Слов’янська дітей найближчі 5 років. Навіть коли закінчаться бойові дії, там ще багато років буде відбуватися розмінування. Вільно гуляти дітям по місту небезпечно. І мені здається, що якийсь час там буде низький рівень освіти. Наприклад, там досі немає освітніх закладів, які б мали бомбосховища. А все шкільне життя дистанційно — як на мене, не варіант.

А стосовно діяльності громадської організації Ганна впевнена, що місто потребуватиме “Теплиці”. І її повернення — справа часу. Але поки що діяльність там поставлена на павзу — щоб не оплачувати за комунальні послуги, якими вони не користуються вже понад рік, активісти були змушені відмовитися від оренди приміщення, де розташовувалася “Теплиця”. У Дрогобичі теж в них поки немає офісу: команда працює з дому, хоча це не заважає повністю виконувати усі проєкти, які вони розгорнули в евакуації.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#ГО #активісти #молодь #евакуація #Донеччина #Львівщина
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...