Фейковий «Шахтар» та спортсмени-зрадники: як на окупованій Донеччині спорт працює на російську пропаганду

Традиційно для всіх тоталітарних режимів спорт історично ставав важливою частиною масової пропаганди. Через це у свій час пройшли нацистська Німеччина та фашистська Італія. Не виключенням у 21 сторіччі у цьому плані стала і путінська росія. Особливо важливою темою для окупаційної влади є спроба зробити спорт на тимчасово окупованих територіях України ще однією цеглиною в будівництві нової Російської імперії.

Але на деяких територіях, як саме на окупованій Донеччині, задача зробити зі спорту чергову вітрину «руського світу» дещо ускладнюється. Багато мешканців Донеччині продовжуть вболівати за український «Шахтар», який успішно виступає не тільки у чемпіонаті України, але, що дуже дратує росіян, - й на євроарені.

Від заборони трансляцій справжнього «Шахтаря» до створення фейкового «Шахтаря»

Останній матч у Донецьку на «Донбас Арені» «Шахтар» зіграв 2 травня 2014 року. Після цього «гірники» були вимушені виїхати з окупованого міста. У якості домашньої арени «Шахтаря» послідовно за роки окупації побували стадіони Харкова, Києва та Львова.

(Останній матч «Шахтаря» на  «Донбас Арені» 2 травня 2014 року).

У перші роки окупації у фанів була можливість дивитися матчі улюбленої команди навіть на російських каналах. Але після початку повномасштабної війни все змінилося, й ті ж невеличкі хайлайти матчів «гірників» під забороною на окупованих територіях. Це і не дивно, бо «Шахтар», як і всі українські клуби, виходить на євроматчі з українськими прапорами. А на формі гравців є мапа України з кордонами 1991 року. Такого публічного ляпаса всім спробам російської пропаганди доказати, що Україна - "фейл-держава" і ще зовсім трохи, і вона зовсім зникне з мапи Європи, у РФ не могли допустити.

(Гравці «Шахтаря» з державними прапорами перед матчем Лігі Конференцій).

Звісно, не всі колишні фани зараз в окупації підтримують «Шахтар». В якомусь сенсі звичка вболівати за український гранд стала маркером справжнього відношення до ситуації на ТОТ. Олексій М., фан «Шахтаря» з окупованого Донецька, розповів 62.ua, як поділилася численна армія вболівальників «гірників».

«Ті, які на стороні Росії, вони зараз не вболівають за «Шахтар». Вони називають його «Шахтар Львів», а не «Шахтар Донецьк» і зараз не цікавляться виступами команди. А ті, хто за Україну, продовжують вболівати за донецький «Шахтар» і таких досить багато», - повідомив Олексій.

Дивитися трансляції «гірників» зараз в окупації не просто, але все ж фанати знаходять можливості.

«Якось викручуються, знаходять в інтернеті нелегальні, можна сказати, трансляції, які безкоштовні, але вони в інтернеті є, і через VPN можна бачити футбол», - розповів Олексій.

Фейковий «Шахтар» у другій лізі російського футболу

У творчій боротьбі зі згубним впливом українського футболу росіяни вирішили створити фейковий клон «Шахтаря» - команду з такою ж назвою - «Шахтар». Навіть не посоромились тупо вкрасти стару емблему справжнього «Шахтаря», яка була у донецької команди у 1972-1991 роках.

У 2025 році клон «Шахтаря», так зване фізкультурно-спортивне товариство «Шахтар» («ДНР») грає при майже порожніх трибунах у «чемпіонатах» з такими ж невизнаними клубами Донбасу та інших окупованих територій. Наразі він отримав право грати у Другій (найнижчій) лізі російського футболу. «Домашньою» ареною псевдоШахтаря став стадіон у російському Таганрозі.

Практично всі гравці фейкового «Шахтаря» - нікому невідомі ноунейми. Але перед стартом у клубі похизувалися, що підписали справжню «суперзірку». Зокрема, грати за псевдогірників буде Володимир Хозін - уродженець Ростова-на-Дону, якому 36 років. У РПЛ він грав за «Ростов», «Крила Рад», «Аланію», «Урал».

Також виступав у складах «Торпедо», «Спартака» (Владикавказ), «Нижнього Новгорода», «Чайки», «Єнісея». А з карагандинським «Шахтарем» Хозін навіть брав участь у кваліфікації Ліги Конференцій.

Бюджет донецького клубу "ДНР" складе близько 60 млн. рублів (близько $750 тисяч). Брати участь у Кубку Росії псевдо-«Шахтар» не буде через можливі санкції з боку ФІФА та УЄФА щодо Російського футбольного союзу.

«В першу чергу треба розуміти, що «Шахтар» - це бренд. Тут завжди ставилися і будуть ставитися тільки максимальні завдання - це перемога в кожному матчі, радувати наших дорогих уболівальників, привабливою і видовищною грою, щоб трибуни заповнювалися під зав'язку», - заявив спортивний директор сепаратистського клону «Шахтаря» Денис Тумасян.

За його словами, він усвідомлює, що жителі Донбасу «зголодніли за великим футболом». Але наразі популярність фейкового «Шахтаря» в окупованому Донецьку, м'яко кажучи, не дуже висока.

«Є в Донецьку плакати, які запрошують на матчі «Шахтаря» на Другій російській лізі. Але, я не знаю людей, які б на ці матчі ходили, якщо тільки їх можуть привозити якось там.

Ну, і от такі ж люди є, які будуть їздити на футбол, їм дадуть там, може бути, безкоштовне пиво там, ну, я не знаю, якийсь веселий набір... І вони готові з'їздити, посидіти, покричати щось там, поїсти на шару, а просто так не піде ніхто, за гроші точно не піде, навіть безкоштовно, думаю, особливо не буде бажаючих. Ну, може, тільки родичі гравців, яким просто хочеться подивитися, як на своїх дітей та онуків. Як це звичайно буває, як в дитячих школах», - вважає вболівальник Олексій.

Потенційна небезпека від фейкового «Шахтаря»

Звісно, російський клон наразі не може ніяк конкурувати з 15-кратним чемпіоном України та переможцем Кубка УЕФА 2007 року. Але ми бачимо погану тенденцію, як корумповані міжнародні функціонери не лишають спроб повернути російський спорт на міжнародну арену.

Теоретично, через кілька років можлива гіпотетична ситуація, коли фейковий «Шахтар» може перетнутися у європейському турнірі зі своїм фейковим клоном. Що, звісно, стане перемогою російської пропаганди, а також буде ще й ознакою юридичної легалізації окупації Донбасу. Чи планує донецький «Шахтар» вжити превентивні юридичні заходи, щоб зробити цю ситуацію неможливою? На жаль, на відповідний запит до ФК «Шахтар» редакція на момент публікації статті, так і не отримала відповідь.

Зрадник зі стажем Юрій Карякін

Міжнародний гросмейстер Сергій Карякін - багаторічний учасник турніру претендентів за шахову корону. Вже став ярим прибічником путінського режиму та активно підтримує «СВО».

Юрій Карякін

Карякін народився у Сімферополі, але його становлення як шахіста пройшло на Донеччині. У 2002 році Карякіна запросили до однієї з найкращих шахових шкіл України - клубу імені А. В. Момота у Краматорську.

Увійшов до Книги рекордів Гіннеса як наймолодший (на той час) міжнародний гросмейстер — отримав це спортивне звання у віці 12 років і 211 днів. У 2004 році він став переможцем шахової олімпіади у складі збірної України. Ще 25 липня 2009 року указом президента РФ Медведєва отримав громадянство Росії.

Відвідував окупований Донецьк, та зруйновану росіянами Авдіївку. Збирав для бойовиків із «ДНР» техніку та амуніцію. Двічі на «виборах» в РФ був довіреною особою диктатора путіна.

21 березня 2022 року комісія з етики Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ) дискваліфікувала на півроку російського гросмейстера Сергія Карякіна за «завдання шкоди репутації шахів» за підтримку російського вторгнення. Після закінчення терміну заборони він відмовляється грати під нейтральним прапором.

Відомі заяви Карякіна на підтримку російської агресії: «Дуже дивно бачити тих, хто закликає Росію зупинитися» та «Наші (прим. - російські) солдати прийшли з миром».

У травні 2024 року попросив керівника Роскомнагляду Андрія Липова обмежити доступ до творчості деяких українських виконавців (у тому числі гурту «Океан Ельзи», гурту «Бумбокс»), які «дискредитують» збройні сили РФ.

19 січня 2025 року позбавлений усіх українських державних нагород, доданий у список підсанкційних осіб з накладеними фінансовими обмеженнями.

Також у 2025 році на підставі зібраних доказів слідчі СБУ заочно повідомили Карякіну про підозру за ч. 4 ст. 110-2 Кримінального кодексу України (фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, у особливо великому розмірі).

Дмитро Халаджі - шлях від Івана Сила до зрадника України

Уродженець Донеччини, етнічний грек Дмитро Халаджі український спортсмен, чемпіон України з паверліфтингу. Автор понад двох десятків силових рекордів, занесених до Книги рекордів України.

(Іван Халаджі ставить черговий рекорд у Донецьку: 8 вересня 2011 року. Фото: 62.ua).

У віці 4 років отримав опіки через перекинутий чайник, при цьому було ушкоджено 35% тіла. Дмитро переніс 7 операцій і 12 переливань крові. Але завдяки напруженим тренуванням вже у 15 років став чемпіоном України з рукопашного бою.

До 2014 року Халаджі здавався українцям уособленням мужності та патріотизму. Пізніше здобув титул чемпіона України з народної боротьби, звання «Найсильнішого у Донбасі».

Дмитро Халаджі грає Івана Силу: кадр з фільму

У 2013 році знявся у головній ролі у патріотичному фільмі «Іван Сила» про відомого українського силача Івана Фірцака. Здавалося, Дмитро Халаджі - це взірець українського спортсмена.

(Дмитро Халаджі підіймає відомого донецького фотожурналіста Сергія Ваганова. Фото: Андрія Бутко).

Але  2014 року все змінилося. Халаджі неодноразово виступав у окупованому Донецьку на фестивалях ковальського мистецтва. У січні 2015 Халаджі безкоштовно виступив у Донецькому цирку разом з артистами з Москви. В обох випадках він заявляв, що виступає задля того, щоб допомогти донеччанам забути про війну.

Російські культурні скрепи не дуже добре вплинули на силача, і він став кидатися в буквальному сенсі слова на нещасних звірів.  З початкуХаладжі провів кілька сутичок із великими биками, вага яких становила від 600 до 700 кг.Він хапав тварин за роги, після чого валив їх на землю. А 1 вересня 2019 року в Іркутській області, у селищі Качуг, у Халаджі відбувся бій з ведмедем. Внаслідок сутички Дмитро отримав множинні травми, але все ж таки зумів голими руками перемогти ведмедя. Після сутички Дмитра було госпіталізовано до місцевої лікарні. У 2024 році Халаджі узяв участь у «Чемпіонаті та Першості ДНР з гирьового спорту» в Докучаєвську.

«Я патріот своєї Батьківщини. А під цим словом я, як і кілька років тому, розумію Русь: для мене не існує Росії, України, Білорусі. Є Русь, і я її люблю всю. Так, так склалося, що нас зараз розірвали. Але ми все одно прийдемо до того, що наші країни об'єднаються в якийсь союз!», - заявив Халаджі

Премія Дарвіна, або юний зрадник з «Шахтаря»

Історія юного футболіста-зрадника Дениса Роспутько з донецького «Шахтаря» заслуговує на премію Дарвіна за самий безглуздий спортивний суїцид.

Роспутько - гравець юнацької команди «гірників» - подавав великі надії. Теоретично він за 2-3 роки міг попасти в дорослу команду «Шахтаря» і проявити себе в таких турнірах, як чемпіонат України та Ліга чемпіонів. А потім, можливо, повторити шлях інших відомих вихідців з юнацької команди. Таких сучасних зірок футболу: як Судаков, Трубін та Мудрик, які за великі гроші перейшли у команди - спражні гранди європейського футболу.

Але Олександр Роспутько вибрав інший шлях. У 2023 році полетів з «Шахтарем» на матч юнацької ліги чемпіонів у Бельгію і там втік з розташування клубу. А потім «знайшовся» в Росії.

Зараз він грає за «всесвітньо відомий» російський клуб “Чайка” (Піщанокопське), назва якого невідома навіть більшості вболівальників у самій росії. Що ж, блискуче спортивне самогубство...

Замість післямови

Як бачимо, в Росії намагаються по максимуму вижати пропагандистського ефекту зі спорту та відомих колаборантів-спортсменів. Але хоч в це і вливаються чималенькі гроші, поки що РФ не може отримати великих дивідендів від спорту. Зараз російський спорт, який знаходиться у прокрустовому ложі санкцій, фактично вариться у власному соці.

Але ситуація з часом може зміниться. І тоді ефект від спортивних досягнень команд на ТОТ та спортсменів-колаборантів може дійсно вже потужно запрацювати на рекламу «російського світу». І тому Україні і демократичній спортивній спільноті важливо не дати країні-окупанту жодного шансу знову підняти російський прапор на міжнародних змаганнях будь-якого рангу. Бо легалізація російського спорту - дорівнює легалізації російської окупації.

Роман Лазоренко