Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК): симптоми та лікування

Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) – це первинний рак печінки, який розвивається безпосередньо з гепатоцитів – основних клітин печінки. На ГЦК припадає близько 90% всіх первинних пухлин печінки, решта 10% виникає з жовчних протоків всередині або поза печінкою. Загалом цей вид онкологічних захворювань становить близько 5,4% усіх злоякісних новоутворень, але поширеність захворювання сильно відрізняється в різних країнах. Найвищі показники (понад 80%) спостерігаються на Далекому Сході через широку поширеність гепатиту В. У Європі та США захворюваність на ГЦК зростає через поширення гепатиту С. Проте ризик розвитку хвороби там до 30 разів менший, ніж у деяких азіатських країнах. Гепатоцелюлярна карцинома частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок. У більшості випадків рак розвивається на фоні цирозу печінки і найчастіше діагностується у людей старше 60 років.

Симптоми гепатоцелюлярної карциноми

На ранніх стадіях ГЦК часто не має жодних симптомів, тому її складно виявити без обстеження. Симптоми зазвичай з’являються вже на пізніх стадіях росту пухлини, і часто посилюють вже наявні проблеми при цирозі печінки:

• Жовтяниця – виникає через тиск пухлини на жовчні протоки.
• Асцит – скупчення рідини в черевній порожнині через недостатність печінки, зокрема зниження вироблення білка альбуміну, який підтримує баланс води в крові та тканинах.
• Біль у верхній частині живота – спричинений збільшенням печінки та тиском на її капсулу.
• Печінкова енцефалопатія – порушення роботи мозку через токсини, що виділяються пошкодженими клітинами печінки. Симптоми: проблеми зі сном, концентрацією, орієнтацією в просторі, апатія або навпаки підвищена активність.
• Втрата ваги та зниження апетиту – пов’язано з порушенням білкового обміну в печінці, інтоксикацією організму або болем від росту пухлини.

Лікування гепатоцелюлярної карциноми

Хірургічне лікування

Як зазначають фахівці Лікарні ізраїльської онкології LISOD, основним методом лікування гепатоцелюлярної карциноми у пацієнтів без цирозу печінки є видалення ураженої ділянки печінки. Печінка має бути функціонально здоровою і без ознак підвищеного тиску в портальній вені. Важливо зберегти щонайменше 30% здорової паренхіми, щоб орган міг нормально працювати після операції. Якщо залишиться менше цієї кількості, перед резекцією зазвичай проводять попередню емболізацію гілки печінкової артерії, що стимулює ріст здорової тканини. 

У пацієнтів із цирозом печінки ключовим є визначення функціонального резерву печінки, щоб уникнути серйозних ускладнень після операції. Для цього застосовується класифікація Чайлд-П’ю, яка оцінює стан органу за п’ятьма параметрами: енцефалопатія, асцит, рівень білірубіну та альбуміну, а також показник згортання крові (МНВ). Залежно від суми балів хірурги визначають, наскільки обширне втручання можливе:

Сумарна оцінка Чайлд-П’ю:

• A (5-6 балів) – печінка функціонує добре, можлива широка резекція.
• B (7-9 балів) – помірне ураження, обмежене видалення тканини.
• C (10-15 балів) – важке ураження, операція обмежується локальним видаленням пухлини (R0), щоб мінімізувати ризики.

Така оцінка дозволяє лікарям запланувати обсяг операції, зберегти функцію печінки і максимально безпечно провести лікування.

Мінімально інвазивні методи лікування гепатоцелюлярної карциноми

Крім хірургічного видалення, для лікування ГЦК застосовують різні локальні методи, які дозволяють ефективно знищувати пухлину без широкого втручання в тканини печінки.

Термічна абляція – це метод руйнування ракових клітин за допомогою високої температури, яку генерують радіохвилі або мікрохвильові електромагнітні коливання. Через спеціальний електрод, встановлений у пухлину під контролем ультразвуку або комп’ютерної томографії, тканина нагрівається до 600-1000 °C, що призводить до її руйнування. Обмеженням є розмір пухлини – зазвичай до 5 см. Процедуру можна виконати черезшкірно або під час операції, іноді комбінуючи резекцію однієї частки печінки з абляцією пухлин в іншій частці.

Трансартеріальна хімієемболізація застосовується у пацієнтів, яким неможливо провести резекцію або термічну абляцію, наприклад, через великий обсяг пухлин. Метод полягає в закритті (емболізації) артерії, що живить пухлину, з одночасним введенням протипухлинних препаратів, таких як доксорубіцин, цисплатин, іринотекан або митоміцин С. Це дозволяє локально зруйнувати пухлину, одночасно обмеживши токсичний вплив ліків на весь організм. Процедура проводиться через судинний доступ – зазвичай через стегнову артерію і далі до печінкової артерії.

Трансартеріальна радіоемболізація та селективна внутрішня променева терапія (SIRT) – методи, схожі на хімієемболізацію, але замість цитостатиків застосовують радіоактивні частинки. Вони вводяться в судини пухлини у поєднанні з емболізуючим матеріалом, наприклад, липіодолом, і знищують клітини за рахунок локального опромінення.

Мікрохвильова абляція – ще один термічний метод, який використовує високочастотні електромагнітні хвилі (300 кГц – 300 ГГц) для нагрівання тканини. Термічне пошкодження пухлини при цьому методі зазвичай сильніше, ніж при класичній радіочастотній абляції.

Необоротна електропорація застосовується у випадках, коли термічне руйнування неможливе, наприклад, при пухлинах, що розташовані поруч з великими кровоносними або жовчними судинами. Метод полягає у впливі короткими електричними імпульсами, які відкривають пори у мембрані ракових клітин, що призводить до їхньої загибелі без пошкодження навколишньої тканини теплом.

Ці методи дозволяють ефективно контролювати пухлину, мінімізувати ризики і зберегти максимальну функцію печінки, що особливо важливо для пацієнтів із цирозом або множинними ураженнями.

Трансплантація печінки

Трансплантація печінки дозволяє одночасно видалити як пухлинні осередки, так і залишкову печінку, яка може стати джерелом нових уражень, особливо при цирозі. Основні обмеження цього методу пов’язані з обмеженою доступністю донорських органів та необхідністю прийому імунодепресантів після операції. Такі препарати пригнічують імунітет, що створює ризик активації невиявлених мікроскопічних метастазів у пацієнтів із раком.

Системна та таргетна терапія

Традиційна системна хімієтерапія при гепатоцелюлярній карциномі має обмежену ефективність. Натомість сучасне лікування часто базується на таргетній терапії, яка націлюється на особливості пухлини – її багату судинну мережу. До таких препаратів належать сорафеніб, ленватініб, бріваніб та лініфамід, які гальмують розвиток нових судин у пухлині.

У випадках прогресування після лікування сорафенібом застосовується регорафеніб. Приблизно у 80% пацієнтів ГЦК спостерігається підвищена активність сигнальних білків c-MET та HGF (фактор росту гепатоцитів). Це дозволяє використовувати препарати типу тивантинібу або кабозантинібу, які селективно блокують ці сигнальні шляхи і зупиняють ріст пухлини.

Променева терапія

Печінка дуже чутлива до радіації, тому звичайна дистанційна променева терапія застосовується рідко. Альтернативою є стереотаксична променева терапія, яка дозволяє локально обробляти пухлину декількома фракціями з сумарною дозою 80-150 Гр. Такий метод мінімізує ризик пошкодження здорової печінки і дозволяє ефективно контролювати пухлину.

Прогноз при гепатоцелюлярній карциномі

Прогноз значною мірою залежить від стадії захворювання та обраного методу лікування. На ранніх стадіях, коли пухлина лікується хірургічно або після трансплантації печінки, п’ятирічна виживаність досягає 70%. У пацієнтів із пухлинами менше 3 см після трансплантації цей показник може сягати 83%.

На пізніх стадіях, коли пухлина велика або поширена, прогноз значно гірший: лише близько 10% пацієнтів живуть п’ять років після встановлення діагнозу. Саме тому раннє виявлення та своєчасне лікування мають ключове значення для успішного результату.