«Хочуть зруйнувати основи спільної пам’яті українців»: історик пояснив, навіщо Росія створює «козачі класи» на окупованій Донеччині

З 1 вересня у школах тимчасово окупованих Донецька, Макіївки, Докучаєвська та Маріуполя відкриють так звані «козачі класи» для учнів п’ятих класів.

Окупаційна влада називає це «козачим компонентом у системі освіти», який передбачає не лише ідеологічне виховання, а й початкову військову підготовку дітей.

На відміну від «Юнармії» та інших парамілітарних організацій, де заняття проводяться поза навчальним часом, «козачий компонент» стане обов’язковою частиною шкільної програми.

Крім того, учнів «козачих класів» планують забезпечити спеціальною формою. Про це заявив так званий отаман «Союзу козаків Новоросії» Олександр Єфременко

«Учнів козачих класів планується забезпечити формою. Це питання зараз обговорюється, щонайменше ми хочемо запровадити її для різних урочистих та парадних заходів», — зазначив він.

Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Вадим Задунайський вважає, що використання козацької тематики Росією на окупованих українських територіях є продовженням давньої імперської політики.

Доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Вадим Задунайський

«У тому, що російська влада сьогодні використовує козацьку тематику на тимчасово окупованих українських землях, немає нічого дивного. Така практика є звичним інструментом у руках російського імперіалізму», - зазначає історик у коментарі для 62.ua.

За його словами, Росія вже використовувала контрольовані “козацькі” структури під час окупації Криму та гібридного вторгнення на Донбас у 2014 році. Ідея так званого «реєстрового козацтва» активно просувалася Кремлем ще з середини 1990-х років після указу Бориса Єльцина про державний реєстр козацьких організацій.

Історик наголошує, що створення «козачих класів» на окупованій Донеччині має кілька цілей. Насамперед — витіснення української історичної пам’яті та інтеграцію дітей у простір “русского міра”.

«Для місцевих мешканців козацька спадщина досі є важливою складовою історичної пам’яті, яка базується на минувшині Запорізької Січі. Саме тому окупанти намагаються переписати цю традицію під російські імперські наративи. Тому застосовуватимуться «відкатані» на Дону та Кубані методи формування ідеології «реєстрового козацтва» в контексті неоімперських вимірів «русского міра».До цієї діяльності, окрім російських «гостей», активно залучатимуть і місцевих колаборантів, щоб закамуфлювати відірваність взірців, що

поширюватимуться, від місцевої української козацької традиції», - пояснює Задунайський.

На його думку, особливо небезпечним є те, що російська влада націлилася саме на дітей 11–12 років, коли активно формуються світогляд і базові уявлення про історію та державу.

«Все це передбачає не тільки «промивку» мізків з метою підсилення проросійських настроїв у регіоні, але й інтегрування у загальноросійський «козацький» простір. Воєнізований «русско-міровскій» вишкіл місцевої української молоді вочевидь готує її до участі в якості слухняних бійців у подальших імперських агресивних війнах проти України та інших непідконтрольних Москві сусідніх країн.

Згадана інструменталізація ворогом козацької тематики передбачає намагання через інформаційний простір привласнити собі право на її використання. У такий спосіб противник прагне ще й зруйнувати основи спільної історичної пам’яті українців та відштовхнути нас від активного застосування військово-козацької спадщини.», - підкреслює історик.

Водночас він закликає Україну активніше використовувати власну козацьку спадщину як елемент національної стійкості та історичної пам’яті.

«Ми мусимо дати належну відповідь на такі дії окупантів. Вона має бути комплексною та націленою на активне застосування козацького фактору в інтересах України», - резюмував Вадим Задунайський

Запорізькі козаки на Донеччині: історична довідка

Ще у XVІІ сторіччі землі Донеччини та великої частини Луганщини опинилися під владою Війська Запорозького Низового, яке підпорядковувалося Гетьманщині — Українській козацькій державі.

У 1711 році, Росія, після поразки у війні з Туреччиною, за умовами Прутського миру відмовилась ні тільки від влади над Запоріжжям, і від своїх фортець Азова і Таганрога. Перед тим, як покинути фортеці, росіяни їх зруйнували, але турки відновляти Таганріг не стали, а передали його з навколишніми землями під юрисдикцію Запорізької Січі.

На узбережжі Азовського моря простягалася Єланецька паланка (за річкою Грузький Єланчик, що зараз в Донецькій області, неподалік від кордону з Росією). До складу паланки входили землі від цієї річки на заході до ріки Єї на південному сході (нині Краснодарський край Росії).

У 1743 році було створено спеціальну комісію, на яку покладені обов’язки детально вивчити причини цих суперечок і провести розмежування земель Війська Донського і Запорозького. Комісія працювала цілих три роки, але ухвалила рішення, звісна річ, на користь донських козаків. Згідно з Сенатським указом 1746 року кордон між двома козацькими республіками встановлювався по р. Кальміус. Таким чином Єланецька паланка ліквідовувалася, її землі віддавалися донським козакам, разом з залишками Азова і Таганрога, які через кілька десятиліть було відбудовано і передано до російської воєнної адміністрації.

Після поділу 1746 року, найсхіднішою паланкою Запорізького війська ставала Кальміуська паланка, адміністративний центр якої був на козачому форпості Домаха, в межах сучасного Маріуполя. Тут знаходилися адміністрація, суд, торгові крамниці та ремісничі майстерні. На території сучасного Донецька знаходилися козацькі хутори Крутогорівка та Олександрівка.

У 1775 році після ліквідація Запорозької Січі на території Кальміуської паланки царський уряд створив дві губернії (Новоросійську — на правому березі Дніпра й Азовську — на лівому).