Мандат на продовження «СВО», або Навіщо Путіну фарс під назвою «вибори» до Держдуми

У неділю, 20 вересня, у Росії, а також на окупованих територіях України завершилися так звані вибори до Держдуми. Результати «народного волевиявлення» виявилися цілком передбачуваними. Російські виборці продемонстрували, за офіційними результатами, підтримку чинної влади, а партія влади отримала безпрецедентний результат.

«Єдина Росія» займе 355 місць із 450 у нижній палаті парламенту. Це найчисленніша фракція в історії партії: раніше максимум становив 343 місця — після виборів 2016 року.

За результатами попередніх «виборів», у 2021 році, до фракції «Єдина Росія» в Держдумі входили 324 депутати.

Коротка історія російського парламентаризму, або Важливо не як голосують, а як рахують

Історично так склалося, що квітка електоральної демократії погано приживалася як на ґрунті Російської імперії, так і в пострадянській республіці. Вперше Державна дума в Росії проіснувала лише 12 років — з 1905-го до 1917 року. Смутним фіналом першої ітерації парламентської демократії в Росії стали слова матроса Железняка, сказані в січні перед депутатами Всеросійських установчих зборів: «Панове, розходьтеся! Варта втомилася!».

Потім були 71 рік дивовижного радянського парламентаризму, коли раз на п'ять років громадяни в єдиному пориві голосували за «єдиний блок комуністів і безпартійних». При цьому шансів не пройти у кандидатів фактично не було, оскільки на один округ претендувала лише одна людина.

Наприкінці 1980-х розпочалася горбачовська перебудова та відбулися перші відносно конкурентні вибори народних депутатів СРСР у 1989 році.

Але після розпаду СРСР період вільних виборів у Росії виявився дуже коротким. Уже у 2001 році, за президентства Володимира Путіна, було знищено незалежність популярного телеканалу НТВ, що стало одним із символів переходу від демократії до так званої «суверенної демократії».

Політична боротьба на виборах у РФ фактично була завершена після вбивства лідера російської опозиції Бориса Нємцова 27 лютого 2015 року на Великому Москворецькому мосту біля Кремля.

Після цього вибори в Росії дедалі більше перетворювалися на виставу за заздалегідь написаним в адміністрації президента РФ сценарієм. Навіть так звана опозиція та її результати на «виборах» нерідко були визначені задовго до формального голосування.

Навіщо Путіну «тріумф» «Єдиної Росії», боротьба за явку та надкушене «Яблоко»

Російський президент Володимир Путін, як відомо, за освітою юрист — тому до процедур, які мають забезпечувати «легітимність» його влади, він ставиться особливо уважно.

Перед «виборами» Путін виступив зі зверненням, у якому дав зрозуміти, що сприймає «голосування» як своєрідний «референдум» на підтримку «СВО».

Путін закликав жителів РФ та окупованих територій обов'язково взяти участь у голосуванні, зазначивши, що голос кожного виборця має значення.

«Прошу вас обов'язково реалізувати своє конституційне право, ухвалити обдумане, відповідальне рішення, щоб результати виборів підтвердили зрілість і стійкість російського суспільства. Це стане нашою спільною відповіддю тим, хто хоче послабити Росію, стримати її розвиток, позбавити суверенітету та права самостійно визначати свою долю», — сказав він.

Диктатор акцентував, що вибори мають показати, «що за нашими бійцями — мільйони людей» і що російське суспільство залишається згуртованим.

І «виборці» Путіна, за офіційними результатами, не підвели. «Єдина Росія» отримала конституційну більшість та рекордний результат — 58%.

Журналісти «Нової газети» перерахували голоси за методикою фізика Сергія Шпількіна, яка, за задумом авторів, дає змогу оцінити можливі масштаби фальсифікацій за допомогою аналізу явки виборців і даних окремих дільниць. Згідно з їхніми підрахунками, реально за партію влади у 2026 році могли проголосувати близько 34% виборців.

Про те, що масштаби можливого «підмальовування» голосів могли бути значними, свідчать і численні дописи в російських соцмережах, де користувачі дивуються, як сталося, що вони, їхні знайомі та друзі за «Єдину Росію» не голосували, але партія отримала рекордну кількість голосів.

Це відбувається на тлі проблем із доступом до пального та перебоїв із постачанням електроенергії й води в різних регіонах Росії та на окупованих територіях.

Показовим епізодом у «виставі» під назвою «вибори» стала й історія з партією «Яблоко». Партія на чолі з уродженцем Львова Григорієм Явлінським давно виконує роль «дозволеної опозиції», водночас демонструючи вкрай обережну позицію щодо критики влади та особисто Путіна.

Однак «Яблоко» залишалося єдиною небагатьох політичних сил, допущених до виборчого процесу, яка відкрито декларувала пацифістську позицію. За даними інсайдерів, її абстрактних гасел «за мир», без прямої критики російської агресії, виявилося достатньо, щоб за кілька днів рейтинг партії підскочив майже з нуля до 12%.

Звісно порахували б «Яблоко» як потрібно, але сама примара того, що невдоволенні росіяни можуть отримати партію для обʼєднання так нажахала Кремль, що перевірених роками «лібералів» прийшлось терміново знімати з виборів.

Також не можна не згадати про черговий провал так званої російської опозиції, яка допомогла путінському режиму із явкою виборців. «Розумне голосування» — заклики голосувати за інші партії, окрім «Єдиної Росії», — в черговий раз не дало заявленого результату.

КПРФ отримала 13,76%, ЛДПР — 9,01%, «Нові люди» — 7,96%, «Справедлива Росія» — 5,00%.

Фактично роботу російської опозиції на користь путінської пропагандистської машини відзначив один із російських опозиційних політиків Гаррі Каспаров.

«Підсумкові цифри минулого в Росії електорального лохотрону не мають жодного значення — усі результати цієї постановки були написані заздалегідь. Важливо інше: головним завданням для Путіна та його обслуги цього разу була явка — і вони цього не приховували. Треба сказати, що російська опозиція зробила все від себе залежне, щоб цю явку підвищити. Прикро спостерігати, як відсутність реального порядку денного та неможливість впливати на процес змушують наших колег із головою занурюватися у шахрайські схеми фашистської диктатури, допомагаючи їй досягати потрібного результату.

Продовження стратегії так званого «Розумного голосування» — весь цей абсурд, що прикриває бажання не випасти з грантової обойми, — це вже не просто імітація активності, а діяльність, яка завдає колосальної шкоди. На відміну від попередніх епізодів політичного ідіотизму, у які російська опозиція впадала в різні роки, сьогодні йдеться про допомогу у виправданні геноциду в Україні та легалізації захоплення фашистським режимом українських територій. Саме на цьому аспекті Путін і російська пропаганда робили особливий акцент, прямо заявляючи, що ці «вибори» покликані закріпити інкорпорацію тимчасово окупованих територій України.

Спроби залучити людей до участі в путінському «виборчому» лохотроні — це спекуляція на природному бажанні нормальної людини хоча б якось висловити своє обурення. Таких людей багато, і їхнє бажання можна зрозуміти. Однак агітація йти на виборчі дільниці й таким чином підвищувати явку — це пряма допомога режиму. Для диктатури принципово важливим є визнання її права проводити подібні процедури. Грати за її правилами — означає визнавати її легітимність», — зауважив Каспаров.

«Вибори» на окупованих територіях Донбасу: глузування Бородая та фіксація анексії

За підсумками виборів до Державної думи в одномандатних округах на підконтрольних Росії територіях так званих «ДНР» та «ЛНР» перемогу здобули п'ятеро кандидатів від правлячої в РФ партії «Єдина Росія».

Депутатом від так званого Донецького округу став російський політтехнолог та бойовик, колишній «прем'єр-міністр ДНР» Олександр Бородай, який, за офіційними даними, нібито набрав понад 60% голосів.

Переможець голосування розповів журналістам, що замість виступів у ЗМІ та зустрічей із виборцями перебував на фронті.

«Я, мабуть, єдиний у Росії кандидат, який фактично не вів виборчу кампанію. Я не вкладав у неї жодних особливих ресурсів, не їздив округом, не зустрічався з виборцями. Звісно, я перебував на території республіки, але як командир добровольчої бригади», — заявив Бородай.

Він розповів, що на наполягання товаришів надрукував кілька агітаційних листівок і «побував на парі заходів у Донецьку, куди нескладно дістатися з Бахмута».

Від Горлівського округу до Держдуми пройде Сергій Макаров, заступник директора вугледобувного підприємства «Імпекс-Дон». Макіївський округ представлятиме спеціальна кореспондентка «Першого каналу» Ірина Куксенкова.

У «ЛНР» обидва мандати отримали представники так званої «народної ради» Денис Колесников та Іван Санаєв.

Крім цієї п'ятірки одномандатників, частину місць представники окупованого Донбасу зможуть отримати за партійними списками після підбиття остаточних підсумків голосування.

Головний редактор видання «Остров» Сергій Гармаш в інтерв'ю Radio NV заявив, що поява в Держдумі РФ представників тимчасово окупованих територій стане для Росії козирем на переговорах про статус цих територій.

За його словами, для Москви важливо залучити до «виборів» усіх людей, які живуть на окупованих територіях.

«Після цих виборів, які ніхто не може проконтролювати, у Державній думі Росії дійсно з'являться представники цих регіонів (тимчасово окупованих територій України — ред.). Що буде фіксацією анексії, а це буде вже серйозним козирем на майбутніх переговорах про статус цих територій», — пояснив аналітик.

Гармаш також сказав, що на «виборах» до Держдуми РФ дуже багато місцевих кандидатів, але в них мало шансів перемогти, оскільки до перших п'ятірок увійшли люди, яких прислали з Російської Федерації і які не мають жодного стосунку до окупованих Донбасу, Херсонщини чи Запоріжжя.

«Але вони формально будуть обрані мешканцями цього регіону, отже, вони фактично будуть представляти мешканців цього регіону в Державній думі, що закріплює вже, фіксує анексію», — зазначив Гармаш.

Замість післямови

Як бачимо, у системі путінської диктатури псевдовибори мають важливе значення для формальної легітимізації влади.

Ноу-хау останнього «волевиявлення» — спроба представити результати голосування як мандат Путіну від російського населення на продовження війни. Також це спроба Кремля через «вибори» на окупованих територіях України закріпити їхню анексію.

Водночас із позиції міжнародного права ці спроби РФ юридично посилити свою позицію не мають легітимної сили. Європейський Союз заявив, що не визнає ні проведення так званих виборів на тимчасово окупованих територіях України, ні їхніх результатів. ЄС також зазначив, що особи, причетні до організації цих фіктивних «виборів» або висунуті кандидатами на тимчасово окупованих територіях України, а також ті, хто відповідальний за підрив можливості проведення вільних і чесних виборів у самій Росії, потраплять під санкції.

Звісно, ми не можемо знати, скільки років ще триватимуть війна та окупація захоплених Росією територій. Але безсумнівним є той факт, що режим який має необмежену тоталітарну владу все рівно вимушений малювати «народну любов» вже приречений на недовге існування.