«Ми думали, це з роду фантастики»: історія ветерана з Донеччини, велика родина якого отримала власне житло під Києвом

Коли ти втрачаєш дім через війну, стаєш переселенцем, добровольцем йдеш захищати Батьківщину, але через поранення стаєш ветераном із групою інвалідності, держава здається величезним бюрократичним лабіринтом.

Здається, що отримати реальну допомогу, а тим паче власну квартиру — це щось із розряду казок. Ветеран Даніїл (у минулому шахтар з невеличкого міста Донецької області, який з початком повномасштабного вторгнення перевіз родину на Житомирщину і пішов на фронт), разом із дружиною та трьома дітьми теж так думав. Проте їхня історія доводить: державні програми працюють, якщо проявити характер, наполегливість і не боятися «штовхати» систему.

Своїм досвідом отримання житла за постановою № 719 (житло для ветеранів-ВПО) Даніїл поділився у відвертій розмові з 62.ua.

Випадковий візит, що змінив усе

Усе почалося абсолютно прозаїчно. Даніїл мав першу «строкову» інвалідність, яку йому дали на два роки, і коли термін добігав до кінця, він поїхав у місто — до профільного відділу у справах ветеранів, щоб просто продовжити посвідчення.

«Ми особливо в телефонах не лазимо, в інтернеті нічого такого не шукаємо — це не наш випадок. Приїхали туди, а жіночка-посадовець дивиться документи й каже: "Так у вас же житла по факту немає, ви ж переселенці. А для ветеранів з 1-ю та 2-ю групами інвалідності, які втратили дім, є державна програма"», — згадує Даніїл.

Там же з'ясувалося: родина могла отримати кошти ще роком раніше! Держава виділяла фінансування, міська влада шукала кандидатів і обдзвонювади громади, але рідна громада ветерана тоді просто промовчала.

Реакція працівниці відділу у справах ветеранів була миттєвою і жорсткою. Вона прямо при Даніїлі набрала керівництво громади по телефону:

«Вона почала їх так чехвостити! Цивільно, але дуже жорстко. Я чув, як на тому кінці дроту в сільраді запинаються й виправдовуються. Вона відразу наказала їм: "Готуйте документи, цього року будете святкувати новосілля". Ми з дружиною кивали, але між собою не вірили — звучить як якась казка...»

Громада як «мурашник» і перші випробування

Коли Даніїл з дружиною повернулися до своєї громади, там уже все «кипіло». Дзвінок із міста подіяв як “чарівний поштовх”. Посадовці підготували бланки, швидко все оформили, зробили розрахунки. Родину відправили в банк відкривати спеціальний рахунок. Потім був урочистий виїзд до обласного міста, де вручили житловий сертифікат. Буквально за тиждень 3,5 мільйони гривень прийшли на спеціальний рахунок.

Але тут почалися проблеми, які ледь не зірвали всю справу. Разом із грошима держава виставила суворі вимоги до площі та умов майна.

«Оскільки у нас троє різностатевих дітей, умови спочатку поставили драконівські — житло мало бути не менше 130 квадратів загальної площі! Плюс окремі вимоги під мою інвалідність — широкі пройми, додаткова комора щонайменше на 10 квадратів для інвалідного інвентарю. Я порахував і зрозумів: за ці гроші в новобудові я 130 квадратів не куплю. Хіба що якусь хату-мазанку без вікон і дверей. Виходить, держава гроші дала, але умови такі, що скористатися ними неможливо», — згадує ветеран.

Проте Даніїл не з тих, хто буде відступати.

«Я дуже поругався. Навіть перелякався потім, думав, на емоціях взагалі гроші заберуть. Сказав дружині: "Не дадуть, то й не треба, але що це за умови?!"»

Проте тиск спрацював. За два-три дні чиновники переглянули правила під конкретну ситуацію. Це були вже треті оновлені умови: норму перерахували не на загальну, а на житлову площу (по 13 кв. метрів на людину), обов'язковою вимогою залишилася наявність щонайменше трьох кімнат, щоб діти мали простір. На цьому й зійшлися.

Пошуки та угода навипередки з часом

На пошуки житла у родини ушло близько трьох місяців. Це був величезний стрес: великі гроші, умови за програмою, колосальна відповідальність, і, звичайно, час. Даніїл згадує, що зі сторони ріелторів проблем не було — вони вже знали, як працює програма, і охоче йшли на контакт. Зрештою, родина знайшла ідеальний варіант — трикімнатну квартиру в новобудові в передмісті Києва. Але тут знову виник нюанс: продавцем був приватний інвестор, якому критично важливо було закрити угоду саме в поточному календарному році, щоб не платити великі податки наступного.

«Він каже: "Мені край треба продати цього року. Давай так: мій особистий юрист бере на себе абсолютно все оформлення, договори, довідки, біганину, щоб було швидше. А ти підганяй свою сільраду"», — ділиться Даніїл.

Процес перетворився на командну роботу на випередження. Юрист продавця готував папери, Даніїл контролював місцеву сільраду, яка зща своїм графіком проводила сесії, та затверджувати кожен крок. Окремо приїжджала комісія від служби у справах дітей, щоб перевірити, чи підходять умови для малечі.

«Дивно, але зараз, поки йде війна, це все працює як годинник. Головне — цей процес запустити. Ми звикли, що скрізь треба якісь "могоричі" носити, якісь хабарі, що будуть мурижити роками. Тут — нічого подібного! Жодної копійки зайвої ми не витратили», — дивується ветеран.

Під самий кінець року громада дала фінальний дозвіл. Родина двічі з'їздила з дітьми до Києва підписати договір купівлі-продажу у нотаріуса, кошти безготівково перерахували продавцю. Справа була зроблена.

«Держава не ображає»

Даніїл міркує про свій досвід по-філософськи та з тверезою реалістичністю військового. Він розуміє, що історія знає різні приклади ставлення до ветеранів після закінчення воєн, але прямо зараз відчуває реальну підтримку.

«На даний момент держава не ображає. Пенсія достойна, житлові умови дають. Все, що мені було положено по закону як інваліду війни, я зміг отримати без якогось надзвичайного надриву. Механізми дійсно працюють».

Головна порада від Дмитра всім побратимам та іншим переселенцям, які зневірилися, проста, але золота: не опускайте руки й підштовхуйте систему.

«Якби нам тоді у місті, посадовиця у справах ветеранів не підказала, наша громада, може, ще довго не згадувала б про нас. Треба трошки самим ворушитися. Десь поїхати, запитати, десь проявити характер, трошки підштовхнути — і воно піде. Не бійтеся, дійте... »

Для довідки:  Нагадаємо, що з 1 травня  травня, відкрита можливість бронювання коштів у межах компонента програми єВідновлення «Житло для ВПО з ТОТ». Йдеться про бронювання коштів, які нещодавно були виділені на житлові ваучери рішенням Уряду. На першому етапі йдеться про житлові ваучери для внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Про алгоритм дій читайте на сайті, або дивіться у відео.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”/SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України”/SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.

Едуард Гонтовський