Дарійо Срна: Ми мінятимемо тренера доти, поки не знайдемо того, що нам потрібно, - ВІДЕО

– По-перше, я погодився на інтерв’ю, бо багато запитань до мене й до клубу. Я ніде нічого не коментував, тому хотілося б трохи роз’яснити цю ситуацію. Запрошення Патріка було пов’язане з тим, що він показував дуже гарний, видовищний футбол у «Зорі» – до останніх двох турів бився за чемпіонство, потрапив до Ліги конференцій і зробив дуже хороший результат. І він сам себе зі своєю якістю гри та з результатами привів у «Шахтар».

Звісно, ми знали, що кожному тренеру спочатку в «Шахтарі» буде важко. Це проходили і Фонсека, і Каштру, і Йовічевіч, і Де Дзербі – усі вони мали певні складнощі, а ми завжди йшли їм назустріч, допомагали. Ми знали, що від початку міжсезоння в Патріка приїхали збірники трохи пізніше після чемпіонату Європи U21, були травми: у Судакова – одразу операція, у Степаненка – коліно. Тому ми пройшли через дуже тяжкий період, мали терпіння, давали підтримку, як і кожному тренеру «Шахтаря».

Але настав день, коли ми повинні сказати чесно й відверто, щоб бути перед нашими вболівальниками чесними та справедливими, що в нас, на жаль, не вийшло. У нас не вийшло грати в той футбол, який потрібен уболівальникам, президенту клубу, нам усім. Ми не могли знайти спосіб грати в «шахтарський» футбол. І можу тільки сказати Патріку і тренерському штабу спасибі за гарну роботу, але ми вирішили йти іншим шляхом. Йому бажаємо всього найкращого, успіхів та чудових спортивних результатів. Щодо мене, то «Шахтар» – це мій клуб і це моя сім’я. Якщо говорити чесно й відверто, то я міг стати тренером «Шахтаря» ще раніше. Але я – людина, яка довіряє іншим, і я завжди хочу допомогти кожному тренеру в його роботі. І хочу сказати зі свого досвіду, що кожна команда «Шахтаря» робила тренера дуже сильним. Вони всі приходили сюди одними, а йшли до топклубів після «Шахтаря» іншими. Є робота клубу, команди й тренера, – коли існує цей трикутник, буде успіх. Сьогодні я прийняв «Шахтар», бо це моя сім’я. Коли сім’ї важко, треба допомогти. Тому я не побоявся навіть перед такими іграми взяти команду і спробувати зробити все, що від мене залежить. Я їм учора сказав, що я не Гвардіола, я не Клопп, я – Дарійо Срна, у якого немає великого досвіду тренерської роботи, але в мене є «шахтарське» серце. «Шахтарське» серце, яке дуже важливе для всіх. І це серце мені сказало, що треба допомогти сьогодні команді. У такій важкій ситуації для країни, для «Шахтаря» я не міг відмовити і сказав президенту, що обома руками «за».

Мені президент пропонував два тури тому відразу взяти команду, стати головним тренером, підписати контракт, вибрати тренерський штаб. І він сказав, що готовий зі мною страждати. А я йому відповів: «Президенте, я люблю цей клуб і я вас запевняю, що на сьогодні я вам хочу привести тренера, який сильніший за мене. Який сьогодні кращий за мене, досвідченіший за мене і який сьогодні може дати команді більше, ніж я». Я ставлю клуб вище за себе, і інакше не може бути. Я ставлю клуб вище за себе, тому що ніхто не може бути вищим за клуб. Мої амбіції не можуть бути вищими за амбіції клубу. Тому я розповів вам коротко ту ситуацію, що відбувалася в останні два тижні. Щодо нового тренера, то я запевняю президента щодня разом із директором Палкіним, що це правильний вибір. І він повністю довіряє. І ми ведемо переговори. І я сподіваюся, що цей тренер захоче до нас.

– Ми ще обов’язково повернемося до питання щодо нового тренера, але зараз хотілося б запитати про Патріка ван Леувена. «Шахтар» дуже давно не змінював тренера під час сезону, востаннє це було ще з Берндом Шустером та Невіо Скалою. Коли саме «Шахтар» почав розуміти, що треба робити зміни у випадку з Патріком? Що стало ключовим моментом?

– Президент був ще молодим, коли звільняв одразу Шустера і Скалу, у нього не було терпіння. Сьогодні він має терпіння. Я дуже добре знаю президента. І якщо президент не бачить завтрашнього дня, то треба ухвалювати рішення. На жаль, у такій ситуації він його не бачив. Треба бути чесними, справедливими і говорити так, як воно є. Ми підтримували Патріка та його тренерський штаб, і деякі ігри були гарними, але, на жаль, ми не були впевнені та не бачили завтрашнього дня. Це щира правда. І краще розставатися, ніж терпіти нам усім і страждати. Я з президентом дуже багато розмовляю щодня, і я знаю – він має в глибині душі мрію, щоб я був тренером «Шахтаря». І я ці двері не зачиняю. Я йому чесно говорив, що, коли буду готовий і якщо буду готовий, прийду і скажу: «Президенте, я готовий». Але я знаю себе: коли я буду готовий – у мене буде успіх. Тому кожному тренеру «Шахтаря» я бажаю того, що бажаю собі на цьому місці. І повірте мені, що тренерська робота – вона складна. Я лише один день тренер, а в мене вже купа проблем. Але в мене проблеми такі, які хочу, а не ті, яких не хочу.

Проблема така, що в нас 29 футболістів – і всі хочуть грати. І доведеться вирішувати. Але є багато молодих футболістів, і вони мають знати, що означає «Шахтар». І коли я достукаюсь до них, це буде мій успіх. Їхня свобода на полі залежить від них. Я даю їм свободу – нехай показують свої якості, нехай отримують задоволення. Погані результати тренер, звісно, завжди бере на себе, гарні – завжди заслуга футболістів. І я так одразу сказав їм: якщо буде невдача, то це буде моя вина, якщо буде успіх, то це буде заслугою футболістів.

– Ви вже згадали про нового тренера. Яким має бути новий головний тренер і які основні вимоги до нього?

– Я хочу, щоб ви мене правильно зрозуміли: ми мінятимемо тренера доти, поки не знайдемо того, що нам потрібно. Нехай це буде шість, сім, вісім, дев’ять, десять тренерів, але я запевняю вболівальників «Шахтаря», що ми знайдемо. По-перше, кожен клуб має перепади і кожен клуб має чорну смугу. Раніше чи пізніше – вона буде. Через це ми пройдемо й станемо сильнішими. Але вболівальники мають знати одну просту річ: я їм обіцяю, і навіть можу це сказати від імені президента та всього клубу, що «Шахтар» виграватиме трофеї з красивим, якісним «шахтарським» футболом. Інакше не буде. Я знаю президента: він любить програвати з красивим футболом, але він не любить вигравати з некрасивим футболом. І це відмінність нашого президента від решти.

– До речі, кілька днів тому у вас відбулася зустріч із Рінатом Ахметовим. Розкажіть докладніше, як це було і про що ви говорили?

– Знаєте, кожна наша зустріч – це душевно, емоційно. Там був ще директор, друзі президента, які в системі працюють 20 років. Ми сиділи, я скажу вам, десь вісім годин разом. За вісім годин ми пройшлися від 2003 до 2023 року. Мене президент представляв, здається, 6 липня як гравця «Шахтаря», а за 20 років він мене представляє як головного тренера команди. Згадували, що за ці 20 років трапилося: були і сльози, був і сміх… Але ми на правильному шляху. Про війну говорили, яка розпочалася для нас 2014 року. Ми мріємо про те, про що мріє кожен українець, – щоб настав мир. Він буде обов’язково, але треба мати терпіння, треба допомагати одне одному й вірити в перемогу. Вірити в перемогу України, по-перше, і вірити в перемогу «Шахтаря».

Президент навіть спілкувався з деякими футболістами, з нашими молодими гравцями. І президент мене запитує: «Ну, що кажуть наші молоді футболісти?» Я відповідаю: «Президенте, вони хочуть вас побачити». Я скидаю Бондаренку фотографію, де я та президент, і пишу: «Привіт тобі від президента!» А Артем мені відповідає: «Дякую президентові за те, що знає, хто такий Бондаренко». І я говорю про це президенту, а він каже: «Набирай його». А Бондаренко мені потім каже: «Дарійо, я не спав усю ніч». Потім Бондаря набрали, Судакова, Ракіцького. Для них президент дуже багато значить. Тому я вам обіцяю, що ми зробимо все, щоб президент незабаром був на нашому тренуванні.

– Під час вашої особистої зустрічі президент сказав: «Твоє серце завжди було, є і буде із «Шахтарем». Навіть знаючи, що ми плануємо призначити нового тренера, ти не злякався прийняти команду перед грою з «Барселоною» та іншими складними матчами». Що для вас особисто означають ці слова?

– Послухайте, я знаю президента, а президент знає мене. Навіть без цих слів знаю, що він думає. І в мене не було іншого вибору, як узяти команду. Я сам сказав президенту: «Я готовий». І він відповів: «Якщо ти готовий, Дарійо, я повністю тобі довіряю. У тебе буде підтримка більша, ніж у всіх тренерів разом узятих за всю історію «Шахтаря». Але я відповів: «Президенте, я зараз готовий, але я вас запевняю, що приведу тренера, який сильніший, ніж я, кращий за мене, більш досвідчений, ніж я сьогодні».

– За останні пів року в «Шахтарі» багато що змінювалося: тренери, стиль гри... У який футбол має грати «Шахтар»?

– Точно не в такий, у який ми грали останні два-три місяці. Ми всі працювали і, щиро скажу, допомагали Патріку дещо змінити, але, на жаль, не йде і не йде. Я не кажу, що в усьому лише його провина. Ні. Може, забракло удачі, десь травми, десь футболісти іноді недопрацьовували, недобігали. Але нам потрібний футбол «Шахтаря». Коли я говорю про «шахтарський» футбол, то всі точно знають, що це таке. І він буде обов’язково – з новим тренером, зі мною, без мене. І я скажу вам чесно: якщо я буду головним тренером, але не гратиму в «шахтарський» футбол, то президент терпітиме, але скільки, я не знаю. «Шахтарський» якісний, атакувальний футбол – на першому місці. Незалежно від того, хто тренер. Якщо цього футболу не буде, то нам із тренером не по дорозі. На жаль.

– У команді багато лідерів та високоякісних гравців, які в певних моментах самі розуміють, що вони мають робити на полі та як мають діяти. У цьому випадку команда має підлаштовуватися під тренера чи все ж тренер – під «Шахтар»?

– І те й інше. Тренер, який приїжджає сюди з будь-якої команди, повинен знати, куди він іде. Він повинен знати, що тут є одна сім’я, яка живе разом, готова страждати один за одного. Ну і тренер, за великим рахунком, має змінюватися. Але змінюватися на краще, не на гірше, звісно. І футболісти мають змінюватись під нового тренера. І якщо це збігається, то це вже зв’язок, який важко розбити. І коли президент це побачить, то, повірте мені, цей тренер буде найщасливішим у світі. Тому, так, кожен тренер, який приходить до «Шахтаря», повинен змінюватися, але й команда має підлаштовуватися під тренера.

– Уже зовсім скоро у вас відбудеться тренерський дебют. Які очікування від першого матчу? Чи є хвилювання?

– Я чесно кажу, поки мандражу немає. Я не обманюватиму – не люблю цього. Я думаю, він буде, але, знаєте, він буде, доки я не вийду на поле. Коли я вийду на поле – це моє, це всередині. Повірте, коли я сиджу на трибуні чи на лавці, то в мене є мандраж. Чому? Бо грає моя улюблена команда. Навіть по телевізору в мене більше хвилювання, ніж на лавці чи на трибуні, бо я не там, я не поряд. Мій дебют... Я знаю, що зроблю все заради перемоги. У нас, по-перше, після збірної завжди важкі ігри. А по-друге, ЛНЗ – команда, яка заряджена, як і всі команди, проти «Шахтаря». Але 90% ігор у чемпіонаті України, за всієї поваги до суперників, залежать від «Шахтаря». Це я говорю зараз, ще до гри: залежать від «Шахтаря», попри всю повагу до ЛНЗ, «Кривбаса», «Ворскли», «Олександрії». Вони всі дуже добрі, незручні команди, і з ними нелегко грати, але 90% залежить від «Шахтаря». Якщо в нас хороший настрій, якщо є підхід, бажання, то все інше «Шахтар» має. Тому я зроблю все, щоб вони вийшли на гру зарядженими, розслабленими, впевненими, і найголовніше, щоб вони знали, яка емблема в них на футболці. Якщо все, що я сказав, у нас буде на висоті, то буде перемога.

– Тренерська діяльність – це величезна відповідальність. Тренер має відповідати і за результат, і за атмосферу, є постійний тиск. Ви морально готові до цього тиску, навіть якщо це на нетривалий період?

– Я готовий. Як це пояснити: якщо в сім’ї хтось хворіє – застудився там, температура, то ви скажете першим, що поїдете до аптеки за ліками, щоб йому допомогти. Я відчуваю, що команда сьогодні не на своєму рівні. Я хочу допомогти їм піднятися на їхній рівень, щоб вони посміхалися, щоб отримували задоволення, щоб гарні тренування були. Я не кажу, що до мене цього не було. Кожен тренер має свій підхід. І кожен тренер відповідає за свій підхід. Я маю інший підхід, де я даю, але я і вимагаю. Щоб було кохання, потрібні двоє. Якщо один іншого не любить, то тут кохання немає. Як ви розумієте, фінальне рішення в клубі ухвалює президент, а під цим є я, є директор Палкін. І ми – одне ціле. Я гадаю, ви це помітили. І це є система, тож команда працює. Якщо ми не єдине ціле, то результату не буде. За будь-якого тренера, якщо команда не гратиме як одне ціле, то результату не буде. Починається все від команди. Тому я спробую та даю 100 відсотків, що зроблю все, аби в суботу в них вийшло. Я не думаю про «Барселону», я думаю про ЛНЗ.

– Хто наразі входить до вашого тренерського штабу і хто допомагатиме вам готувати команду до матчів?

– Карло Ніколіні, Радіон Пальцун та Андрій Пятов.

– Як можете охарактеризувати цих людей? Чим вони можуть допомогти вам та команді?

– Карло – людина, яка в системі «Шахтаря» вже 15–16 років. Дуже досвідчена людина, яка працювала з великими тренерами. Пятов пройшов практично не набагато менше, ніж я, і він – легенда «Шахтаря». І я знаю, що вони готові. Радіон – це людина, яка працює 24/7. У нього, до речі, дуже важка робота, бо він має показати на відеорозборі за п’ять хвилин усі плюси й мінуси нашого суперника, щоб футболісти одразу зрозуміли, про що йдеться. Він може за комп’ютером провести 12 годин, але його теорія складається з п’яти хвилин. За ці п’ять хвилин він футболістам дає дуже багато інформації. Карло мені допомагає з фізичною підготовкою з тренувальної точки зору. Пятова я слухаю. Я взагалі людина, яка любить слухати.

– Цими останніми днями довелося почути від наших футболістів, що на полі вони битимуться не лише за емблему «Шахтаря», але й особисто за вас. Ви відчуваєте підтримку саме гравців?
– Це приємно чути. Це приємно чути, але я хочу це бачити. Не треба бути за мене, хоча, якщо це правда, то це, звісно, дуже приємно.

– Але ви – приклад для них, легенда...

– Легенда, яка має «шахтарське» серце і хоче дати їм те, що я прожив. Я знаю, що важкий час, що вболівальників немає, що кожен із них хоче поїхати за кордон і пограти в топклубі, але ми знаємо, що своїми перемогами можемо дати нашим військовим, які захищають країну, дуже великі емоції. Перед грою в Антверпені я попросив у Патріка дозволу сказати кілька слів. Він мені дозволив, я подякував йому. Я не лізу ніколи до тренерської роботи, якщо я не тренер. Якщо потрібна була моя допомога Йовічевічу, Де Дзербі, Каштру, Патріку або будь-якому іншому тренеру, то я їм сказав у перший день, що я готовий 24/7 і якщо можу допомогти, то я тут.

Футболістам я сказав одну просту річ: щоб вони грали в «шахтарський» футбол і що тут є сектор людей, тисячі українців, які не хочуть жити в Бельгії, але вони змушені жити за кордоном, бо агресор Росія зробила так, щоб наші люди поїхали з України. Я їм сказав, що ви навіть не уявляєте, які емоції ви можете їм дати вашим футболом. Воно передається дуже легко. І ці кадри, зняті після гри, їх неможливо купити. Програвали 0:2 та виграли 3:2 – це дозволило людям на 90 хвилин забути про війну, про ракети, про шахеди. І команда «Шахтар» подарувала їм такі емоції, які неможливо ні купити, ні побачити, а їх можна відчути, якщо ти там. І хочу сказати, що таких людей багато. Може, ми їх не бачимо, але вони – з нами.

Я за два дні отримав стільки повідомлень – із Донецька, з Донбасу, від військових. Я завжди мріяв, щоб я був тренером на «Донбас Арені». І люди також про це мріють. Тому я від команди вимагатиму, щоб вони розуміли та знали, скільки своїм футболом, гарним «шахтарським» футболом вони передають емоцій людям, які сьогодні на фронті, які страждають за нашу країну.

– Протягом нашої розмови ви казали, що у вас були періоди, коли замислювалися над тим, аби стати головним тренером «Шахтаря». Коли ми побачимо Дарійо Срну без додатка «виконувач обов’язків»?

– Я не обіцятиму нічого. Двері я не зачиняю. Коли я буду готовий, коли відчую, що хочу бути тренером, коли я реально буду готовий, то наберу президента і скажу: «Президенте, я готовий. Ухвалюйте ви рішення». Але я вважаю, що сьогодні «Шахтарю» потрібен і буде корисніший інший тренер. Я вам уже сказав чому. Я хочу, щоб головний тренер «Шахтаря» був сильнішим, ніж я сьогодні. Це все треба показати на полі. Я вірю в себе, вірю в нас усіх та вірю в нового тренера.

– Окрім величезної підтримки клубу й команди, також наші вболівальники (що можна побачити з реакцій у соцмережах) дуже раді за вас. Що ви хотіли б їм сказати?

– По-перше, дуже приємно отримувати стільки повідомлень, добрих слів підтримки. Але я знаю, що кожен тренер залежить від результатів. Я це знаю і не боюсь цього. Буде результат, буде гарна гра – будуть гарні повідомлення. Не буде цього, я теж знаю, що будуть погані коментарі. Я люблю чесно та справедливо – як є, так і буде. Якщо «Шахтар» грає погано, то я перший підніму руку і скажу: «Шахтар» грає погано». Уболівальників «Шахтаря» не обдуриш. Вони стільки років дивляться красивий футбол «Шахтаря», що чудово розуміють, що гарно, а що погано. Тому вболівальникам «Шахтаря» велике спасибі. Вони всі знають, що в мене «шахтарське» серце, що я віддам 100%, щоб у нас вийшло. Вони всі знають, що я готовий бути на будь-якій позиції, щоб «Шахтар» зростав. І вони всі знають, що ми раніше чи пізніше, але будемо на правильному шляху і будемо з сильним тренером грати в «шахтарський» футбол.