Ще та «ШТУКА»! Як мистецька організація з Донеччини відповідає на виклики війни

Це могла бути історія про те, як митці подумали, що культура під час війни непотрібна і діяльність варто обмежити перевезенням у прифронтові населені пункти їжі та ліків. Або інша — як члени організації, розкидані війною по всьому світу, вирішили допомагати знаходити точки дотику переселенцям та громадам, що приймають. Хоча, можливо, ця історія - про рішення змонтувати фільм, в якому можна побачити ще живими старовинні міста, які стали привидами.

Але насправді історія громадської організації «Штука» про все це разом: свій шлях трансформацій вони воліють вважати не обмеженням, а розширенням, а усі зміни, які відбувалися з кожним з них, цінувати та використовувати задля спільної користі.

Фільм про європейську спадщину, що став реквіємом

Команда громадської організації “ШТУКА” (ex - «Майстерня Ідеї»), що народилася на Сході України, поставила собі за мету розвивати культурну екосистему регіону, висвітлювати проблеми молоді через мистецькі заходи і працювати над медійним громадським простором. Вони створювали сайт, проводили мистецькі акції, а напередодні повномасштабного вторгнення почали знімали документальний фільм про культурно-історичну спадщину Донеччини та Луганщини.

«В нас була невелика команда - кілька людей плюс залучені волонтери-експерти, - розповідає директор ГО «ШТУКА» Євген Бражко. - Наш «ПостСхід» про культурно-історичну спадщину Донеччини та Луганщини до радянських часів. Було цікаво дослідити та показати, яким чином розвивався регіон до радянських часів. І через висвітлення цієї теми ми намагались боротися зі стереотипами щодо східних регіонів як тих, що були народжені виключно під час радянського періоду, начебто до цього там нічого не було, саме тільки «дике поле».

Тема цього фільму перекликається з документальним кіно Корнія Грицюка «Євродонбас», що нещодавно вийшов в прокат і активно обговорюється у суспільстві. Євген пояснює, що проєкт від «ШТУКИ» ґрунтується більше на згадках людей, які опікувалися цією спадщиною. І, на жаль, він став своєрідним реквієм по тому, що було втрачено.

«Основні локації — Бахмут, Маріуполь, Лисичанськ. Це розповіді про багату європейську промислову спадщину регіону. Більшість з відзнятих нами об’єктів вже не існує через напад росії,- каже пан Євген. - Коли ми знімали, й не думали, що це так скоро стане унікальним архівом».

Автори фільму після початку нового етапу війни були змушені навіть переписати сценарій: бо життя в Україні повністю змінилося, місцевості, про які йдеться, вже недоступні для відвідування.

«Але ми його дозняли, зараз монтуємо, - пояснює голова організації. - Так, ми вже не можемо закликати людей дізнаватись історію напряму, але маємо згадати історію цих регіонів через розповіді людей, архівні кадри. У більшість цих локацій ми й самі не маємо можливості потрапити, тому навіть показати, що зараз сталося з цими містами, складно».

Ситуативна реакція на виклики війни

Повномасштабне вторгнення застало активістів «ШТУКИ» в різних містах і навіть країнах. Бо організація хоч й зі Сходу, але частина команди жила у Києві та Львові.

Одна з активісток, Марія Кутнякова, до 17 березня залишалася в Маріуполі. Виїхати одразу не вийшло. Спочатку вона разом з мамою не ризикувала йти зі сховища, бо боялася потрапити під обстріли, а потім місто опинилось в блокаді. Згодом жінки пішки дійшли до Мелекіного, а до евакуаційного рейсу, який привіз їх в Запоріжжя, довелося поїздити по землях, які вже були окуповані, проходячи десятки ворожих блокпостів - від Ялти до Бердянська. Зараз жінка знаходиться в Литві, де проводить різноманітні мистецькі акції. І при цьому, продовжує активно співпрацювати зі «ШТУКОЮ». Наприклад, разом з Євгеном Бражко Марія веде подкаст “Схід людей”, що активісти створили на своїй платформі http://shtuka.media, куди запрошують ділитися досвідом митців, громадських діячів та активістів.

Сам Євген з Мирнограда, що на Донеччині. Увесь цей час він керував командою з рідного міста, зараз закінчив навчання у Львові та продовжує розвивати організацію.

«Через те, що ми були локально відомі в якихось громадах, до нас почали звертатися люди по гуманітарну допомогу, - згадує перші місяці великої війни голова організації. - Нам прийшлося реагувати на це. Суттєвою часткою роботи організації з березня 2022 року до середини 2023 року було саме гуманітарне реагування. Працювали доволі активно, по більшості, возили туди, куди не можуть доїхати великі гуманітарні вантажі. Це, переважно, зони, що наближені до бойових дій або фактично на лінії зіткнення - Авдіївка, свого часу Бахмут, Куп'янський район, куди було небезпечно їхати великими фурами».

Роздавали їжу, засоби гігієни, ліки, одяг та енергоносії переважно за підтримки міжнародних партнерів-донорів. Інколи самі організації виходили на активістів, шукаючи допомогу у розповсюджуванні вантажів, інколи активісти писали проєкт, щоб забезпечити бенефіціарів тим, що було життєво необхідним.

«В якийсь момент ми, дійсно, подумали, що культурні проєкти зараз вже точно не на часі. Але, якщо чесно, постійна виснажлива робота, велика кількість запитів та проблем не давали можливості якісно рефлексувати на цю тему, - зізнається Євген. - Але особисто я прийшов до висновку, що культура - це важлива частина нашого життя, а гуманітарна допомога - тільки певна діяльність, яка, до речі, не завжди є ефективною та по-справжньому корисною для людей».

Щільна робота з гуманітарною допомогою змінило особистий погляд Євгена на деякі процеси, що пов’язані з війною. У глобальному сенсі він зрозумів, що якщо людей треба евакуювати з урахуванням безпеки, то їх треба вивозити, а не підтримувати штучне життя в небезпечних умовах.

«Однозначно, важливіше влаштовувати кращі умови для людей, які виїхали зокрема, щоб стимулювати евакуюватися інших, - пояснює чоловік. - Можливо, краще витратити ресурси на облаштування місць для приймання людей. Але це розуміння приходить з часом та досвідом, що й відбулося з нами».

З початку 2023-го року «ШТУКА» повернулася до своєї основної діяльності. Зараз вони майже повністю закрили свій гуманітарний напрямок і продовжують працювати як мистецько-культурна організація.

«Але зупиняли ми цю роботу поступово, бо мали багато зобов'язань. Як не крути, а для нас це була вимушена діяльність, - зізнається Євген. - У нас навіть бухгалтерка - паралельно художниця, а всі члени команди так чи так є митцями та діячами культури. Але, як ми вже працюємо в громадському секторі, тож, мали відповідати на запити людей. Ми фактично ситуативно реагували на виклики цієї війни».

Людиноцентризм як принцип

Але саме діяльність у сфері гуманітарної допомоги, зізнається активіст, навчила більш команду структуровано підходити до організації своєї роботи. Змінилися й цінності.

«Звісно, цінування життя, цінування людей - це чи не найголовніший принцип нашої організації. Такий собі здоровий людиноцентризм, - каже Євген. - Зараз, коли ми бачимось навіть один з одним, намагаємося якомога більше уваги приділяти кожному, враховувати потреби та бажання, піклуватися».

Наприклад, коли 5 друзів «ШТУКИ» мобілізували, активісти організували збір коштів, за які купили їм речі, котрі потрібні вже на навчанні: від спальників з кариматами до павербанків, аптечки, сушки для взуття. Але війна безпосередньо вплинула й на тематику творчості та громадської діяльності «ШТУКИ»: у різних проєктах активісти працюють з ВПО, а теми артвечорів часто пов'язані з війною. Бо, каже Євген, частина заходів - це рефлексії суспільства на різні події, на суспільні зміни й відповідно до того, що відбувається, змінюються роботи митців.

«Наприклад, зараз в Києві проходить наш захід «Рубікон» - це про почуття людей, які на полотна виплескують свої емоції. Такі роботи — певний зріз суспільства, фактично, кожна картина - емоція якоїсь людини, - каже Євген. - Ми з цих робіт обов’язково створимо виставку».

Київ став однією з основних локацій, де проводять свої заходи активісти «ШТУКИ». Вони вирішили, що на Донеччині не можуть брати відповідальність за заходи, які можуть наражати на небезпеку відвідувачів. Але фізично кілька членів команди досі знаходяться там.

«В інших регіонах ми робимо заходи для ВПО. Наприклад, хакатони, де навчаємо як впроваджувати в життя малі ініціативи. У тієї ж Львівській області пройшло вже два таких заходи, - розповідає голова ГО. - А потім надаємо матеріальну підтримку для реалізації цих ініціатив. Місія цих хакатонів, в першу чергу, налагодити співпрацю між місцевою громадою та тими, хто переїхав до неї через війну. Наша авдиторія - це молоді люди з-поміж місцевих та переселенців, які створюють суспільно корисні проєкти для своїх локальних громад».

Поки Євген не може однозначно відповісти на питання про стратегічну межу інтеграції та збереження регіональної культурної ментальності для молоді з Донеччини та Луганщини. Він зізнається, що в організації постійно ведуть дискусії в цьому напрямку. Але попри різні думки, усі погоджуються, що будь-якій людині не варто бути відірваними від суспільства, в якому доводиться жити.

«Наступний свій проєкт, який зараз має робочу назву «Амбасадори громадянського суспільства», ми, наприклад, вже окремо не таргетуємо для переселенців. Але якщо вони будуть долучатися у складі громад, де живуть, ми не проти, - каже пан Євген. - Наша команда впевнена, що розвиток України залежить від Перемоги і від свідомості громадянського суспільства. І важливо працювати над підвищення самосвідомості населення, підтримуючи молодь через інструменти культури».

Працювати над цим проєктом активісти планують весь рік, діяльність складатиметься з локальних заходів для здобувачів освіти з різних навчальних закладів. Починають працювати з Києва та Львова, але сподіваються, що прийде час, коли подібні та різні інші активності можна буде без пересторог проводити в усіх регіонах України, зокрема на Донеччині та Луганщині.