• Головна
  • Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО
13:01, 29 серпня 2023 р.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО

Наталя Бондаренко, ініціаторка та керівниця громадського об’єднання “Вік щастя”, що багато років працювало у Слов’янську, через повномасштабне вторгнення переїхала до Кропивницького. Але вимушена евакуація не стала на заваді розвитку організації — зараз цікаві та змістовні заходи для людей поважного віку проходять у кількох містах України.

Не доживати, а радіти життю

Ідея створити організацію для людей, яким “трохи за” з’явилася у пані Наталі, коли вона переїхала з рідного Харкова на Донеччину — спочатку до Святогірська, а потім, як купила житло, до Слов’янська. Спостерігаючи за процесами, які відбувалися у місті 2014 року, вона зрозуміла: успіху російської пропаганди та маніпуляцій сприяла не тільки низька поінформованість літнього населення щодо історичних чи політичних реалій, а й вкорінене відчуття “масовості”, яке заважало кожному приймати зважені рішення, спонукаючи просто йти за рухом натовпу.

Наталя Бондаренко

Наталя Бондаренко

Пані Наталя цікаво і змістовно аналізує ситуацію, яка, на жаль, зберігається в українському суспільстві ще з радянщини. Люди, що вийшли на пенсію, у нас не вважаються корисними для розвитку економіки, тому, автоматично, їх призначають на ролі виключно споживачів допомоги від держави на “час дожитія” — як цей вік досі називають у Пенсійному фонді.

“Ну ще, можливо, помічників — діти, онуки, город, - пояснює пані Наталя. - Мовляв, нащо до чогось прагнути, коли життя наближається до фіналу. Але будь-яка вікова криза має два виходи — розвиватися чи “доживати”. І я однозначно обираю перше!”

Ініціативи, які організації вдалося реалізувати за перші роки існування, можна перелічувати довго: від скандинавської ходьби, комп’ютерних курсів, танців, йоги, навчання англійської до медіаграмотності та політичного лікнепу. І у Слов’янську знайшлося немало тих, кому це було цікавим та корисним — різні заходи збирали десятки поціновувачів активного життя, розвитку, опановування нових навичок та знайомства з новими людьми.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-2

Пані Наталя впевнена, що вже давно треба було відходити від застарілих підходів організації взаємодії літніх людей та молоді — всі ці “традиційні” уявлення про “мудрість” та “передавання життєвого досвіду” з розвитком сучасних технологій давно не актуальні. Що вони такого знають, чого не можна зараз дізнатися у мережі за п’ять хвилин? Тому ця взаємодія має базуватися на створенні умов для створення спільного кола інтересів — молоді та літніх людей. Що можливо, зокрема й за відповідальності працездатного населення за те, як розвиваються їхні батьки, дідусі та бабусі - щоб не дивуватися потім тією легкістю, з якою пропагандисти нав’язують літнім людям хибні ідеї.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-3

Тому пані Наталя ініціювала створення положення про Раду сеньйорів при виконкомі Слов’янська, яка мала захищати інтереси громадян поважного віку. І, що важливо, не перетворювалася б у номінальний “Совєт ветеранов”, який запрошують на безплатні тістечка та концерти.

Велика команда “Віку щастя” активно розповідала про свої досягнення на сторінках соцмереж. І, дивлячись на яскраві фото щасливих людей на екскурсії, тренінгу чи спортивному змаганні, нікому вже не приходило в голову назвати їх тими, хто “доживає”.

Тепер це потрібно ще більше


Вже через кілька тижнів після повномасштабного вторгнення пані Наталя опинилася у Кропивницькому. Вона зізнається, що спочатку була в розпачі — ніхто не розумів, як швидко рухатиметься лінія фронту, чи є гостра небезпека безпосередньо у Слов’янську, яка потрібна допомога і що, взагалі, робити.

“Тому я робила те, що було потрібно. У приміщенні, де була розташована наша організація, знаходився ще Центр культури і довкілля. І там майже одразу з’явився волонтерський штаб. Я трошки поїздила з цим волонтерським штабом, розвозячи гуманітарну допомогу, - згадує пані Наталя. - Потім я з Дніпра взяла “волонтерку” на Слов’янськ. Потім з Харкова на Дніпро, а з Дніпра знов якісь вантажі - мені там завантажили багато чого, я навіть не дивилась що — допомога цивільним та армії. Підвозила людей, що хотіли евакуюватися, у шелтери в Дніпрі. Сама планувала повернутися назад, але в мене поламалася машина. Поки її ремонтували, вже не було чого туди вертатися. І пані Вікторія Талашкевич з “Гончаренко Центру” запросила мене до Кропивницького”.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-4

Пані Наталю запрошували на роботу й до Румунії, але вона відмовилася - подумала що Кропивницький не далеко від Слов'янська, тож, у будь-який час вона зможе швидко повернутися. Її подруги по “Віку щастя” теж роз’їхалися хто куди — когось діти вивезли за кордон, хтось поїхав в інші регіони, а хтось встиг вже повернутися до рідного дому.

“У кожного своя історія... Ми підтримуємось зв’язок один з одним. Багато людей старшого віку, якщо й виїжджали, вже повернулися додому. Це зрозуміло — дім є дім, - каже пані Наталя. - З моменту як я виїхала, саме членів організації, не отримувачів послуг, залишалося троє - менеджерка, я та бухгалтерка. І хоч ми були у різних містах, вирішили продовжувати діяльність. Зараз до нас долучилися ще троє людей - у нас тепер ще є менеджер з комунікації, та перекладач, дизайнерка, тренер з текстотерапії. Половина команди — переселенці з Донеччини, половина вже місцеві”.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-5


У квітні 2023 року вся команда зібралася у Кропивницькому, щоб розробити стратегічне планування нашої діяльності. Бо виявилося, що зараз вона є ще більш актуальною, ніж раніше. Літні люди, які вимушені виїхати зі звичних для них місць, де вони були соціалізовані, мали друзів, певні стабільні умови життя, тепер опинилися у великому стресі. І допомогти їм знайти себе у нових реаліях — головне завдання “Віку щастя”.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-6

“ Я сама розумію цей стан. Коли ми сюди приїхали, дійсно, відчувалася розгубленість. Добре, що нас підтримали у перші ж дні. Дякуючи “Гончаренко Центру”, ми купили кілька пар паличок для Скандинавської ходи. І я почала проводити свої заняття у Ковалівському парку. Це дозволило розказати про себе та залучати різних людей — зокрема й ВПО. Тут дуже багато людей поважного віку з Донецької та Луганської областей. Але у нас нема проєктів окремо для них - я вважаю, що такі проєкти не є об'єднувальні. Бо тим, хто втратив житло, звичне місце, друзів, потрібні нові люди поруч. Тому усі проєкти у нас спільні — для місцевих та для переселенців.”

Писати, говорити, триматися

На разі, кількість реалізованих проєктів “Віку щастя”, які були підтримані різними донорами, вже рахується десятками. Пані Наталя розповідає про успішну ініціативу щодо впровадження практик “Форум-театру” з подальшим обговоренням вистав, велику акцію до Дня людей похилого віку у Кропивницькому «про поїздку до Ради Європи у Страсбурзі, де вдалося розповісти про свій проєкт.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-7

“А ще у рамках проєктів ми орендували приміщення, де тепер маємо такий собі Гуманітарний Хаб «Вік щастя» - простір, на якому почали проводити різні заходи з медіаосвіти, - ділиться пані Наталя. - Вже відбулося три курси, на яких ми вчили людей не тільки розуміти, що таке фейк, а що правда, а й стимулювали самих створювати контент для соціальних мереж”.

Щоб навчити людей якісно доносити свій голос, свої думки, свої мрії до інших, на курсах з медіаосвіти їх навчають створювати подкасти, записувати відео, знімати фото.

“Ми вчили їх чути свій голос, дивитися, як ти на камеру поводишся. За допомогою цих інструментів люди почали створювати якісь свої медійні проєкти, - каже пані Наталя. - Деякі з цих проєктів і зараз живуть, продовжують наповнюватися та збільшувати авдиторію. Наприклад, одна жінка записує цікавий подкаст - історія країни через історію родини. У неї група у Фейсбуці, де вона викладає подкасти, показує фото своєї родини, розповідає про те, що в родині замовчувалось”.

Теми для спілкування зі світом інколи знаходилися геть несподівано: наприклад, переселенка з Лиману дивом встигла захопити зі зруйнованого війною будинку мамин нотатник кулінарних страв.

“І вона почала ділитися цими рецептами на сторінках соцмереж. Згодом її сторінка “Мамин нотатник” стала доволі популярна, бо жінка дуже любить готувати. Вона розповідає цікаві історії, які пов’язані з цими стравами, викладає фото своїх шедеврів, спілкується з авдиторією, - каже пані Наталя. - Ось такі різні цікаві проєкти народилися у нас в результаті цієї Вечірньої школи”.

Відкритися світу

Також “Вік щастя” запрошує на цікаві екскурсії вже за місцем свого нового проживання. Жінки та чоловіки, що приїхали з інших регіонів, разом з місцевими побували у знакових місцях, які пов’язані з українською культурою, видатними діячами області та України. І такі поїздки, окрім того, що надають певну інформацію, об’єднують та допомагають адоптуватися. Бо залишатися без спільноти літнім людям іноді важче, ніж усвідомити втрати матеріальних цінностей.

“Звісно, ми продовжили роботу нашої комп'ютерної школи. Бо залишатися на зв’язку, хоча б через сучасні засоби спілкування, теж дуже важливо. Ми вивезли ноутбуки, на яких ми працювали у Слов’янську, і продовжили заняття з комп'ютерної грамотності. Ще курс “Смартфон - мій друг”, наприклад, придумали — щоб наші бабусі та дідусі не стояли в чергах до банків чи державних закладів, а вміли все зробити онлайн”.

Вперше спробували арттерапевтичні практики скетчингу - слухачі курсів навчилися фіксувати життя у своїх перших швидких замальовках. Також успішно завершився експериментальний курс з текстотерапії, який веде викладачка кафедри Української філології журналістики місцевого університету.

“Я часто стикаюся з цією проблемою, і постійно про це говорю на усіх майданчиках. Наше постколоніальне покоління звикло шикуватися та ходити загонами, люди не звикли відчувати своєї особистості. Вони не говорять “я”, вони звикли до “ми”. А текст допомагає: якщо ти не можеш говорити, то ти можеш писати. Щоб достукатися до себе, до свого “я”, до своєї особистості, - пояснює пані Наталя. - Вони такі тексти пишуть, що я б ніколи й не подумала, дуже гарні”.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-8



Керівниця згадує, як одна жінка створила цілу сторінку своїх спогадів, яку назвала “Пів зошита думок” — пані Наталя щиро радіє, коли бачить, які чудові тексти з’являються у цьому віртуальному зошиті — про себе, своїх котів, згадує цікаві історії. І через тексти вона не просто висловлюється, а змінює своє уявлення про себе і ставлення взагалі до себе, до життя.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-9

“На заняттях ми зачитуємо всі ці історії, якщо людина хоче, публікуємо й на сторінках “Віку щастя”. Це сприймається як психотерапевтична практика для стабілізації емоційного стану, - розповідає пані Наталя. - У нас ще є терапія музикою - ми там накупили різних “шумових інструментів” — не обов’язково треба вміти грати на чомусь, людина через ритм може виразити себе, видихнути, розумієте”...

“Вік щастя”, переживши евакуацію, несподівано зміг не просто втриматися, а й розширити географію — тепер вони залучають нових людей, поширюючи проєкти громади Кіровоградщини та інших міст. Запросивши до себе тих, хто працює з людьми по всій Україні, вони провели тренінги з медіаграмотності, щоб ці знання та навички можна було передавати далі. Тепер практики, яким навчили у “Віці щастя” проходитимуть у Слов’янську, Дніпрі, Дрогобичі, Добропіллі, Вінниці, Кропивницькому, Білій Церкві та Києві.

Як “Вік щастя” зі Слов’янська гуртує переселенців та місцевих поважного віку з усієї країни, - ФОТО , фото-10

Окрім цього, активісти вивчають практичну користь усіх практик, які застосовують для адаптації та залучення до активного життя. Це дослідження допоможе більш ефективно планувати роботу громадської організації й в цілому — діяльності держави на підтримку своїх громадян поважного віку.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Донеччина #переселенці #Вікщастя #ГО #Словʼянськ #Бондаренко
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...