Військовий злочин: росія мілітаризує українських дітей

Коли російський танковий снаряд влучив у квартиру родини Насті в Маріуполі, дівчинці було чотирнадцять. Поранена, вона разом із матір’ю була депортована спершу до Таганрога, потім – у Крим. Там її змусили ходити до школи, слухати «уроки про важливе» та співати гімн Росії. Мамі Насті через відмову оформлювати російські паспорти погрожували позбавленням батьківських прав.

Тим часом Саша на окупованій частині Херсонщини у свої 10 років зазнавав системного цькування у школі через свою українську ідентичність та відмову брати участь у мілітаризованих заходах. Родина хлопця також неодноразово стикалася з погрозами позбавлення батьківських прав та залякуванням з боку російських силовиків, а школа та окупаційна влада погрожували відправити Сашка до спецшколи.

Шестирічна Тетянка з Криму стала свідком того, як її батька засудили до 13 років колонії суворого режиму та відправили на північ Росії разом із сім'єю. Там дитину змусили ходити в садок, де виховують «патріотів Росії». У її світі ворогом стала Україна, а війна – предметом гордості.

Україна працює над криміналізацією такої мілітаризації дітей як нового, окремого злочину, щоб забезпечити загальну відповідальність та чітку міжнародно-правову базу, яка визначає це явище як окреме і підсудне порушення захисту цивільного населення.

Розповіді цих дітей лягли в основу скарг, які юристи Регіонального центру прав людини передали до Комітету ООН.

Разом з іншими правозахисними організаціями, ця громадська організація співпрацює з Міжнародним кримінальним судом (МКС), Комітетом ООН з прав людини та Офісом Генерального прокурора України, щоб домогтися офіційного визнання мілітаризації дітей воєнним злочином та злочином проти людяності.

«В окупації чи після депортації на території РФ українських дітей примушують отримувати російське громадянство, тиснучи на батьків, позбавляють українських документів, змушують навчатися у місцевих школах, в яких поширюють наративи російської пропаганди», - пояснює Катерина Рашевська з Регіонального центру прав людини. «Російські військові часто відвідують школи та дитячі садки, проводять «Уроки мужності», «Розмови про важливе» та військово-патріотичні ігри, як-от «Зарница 2.0». У підручниках із математики текстові задачі побудовані навколо «героїв СВО», а на уроках хімії дітям розповідають, ніби Україна обстрілює Донецьк хімічними бомбами».

Такий вплив – це прихована форма насильства, яка руйнує мовну, національну й культурну ідентичність, кажуть правозахисники. Діти починають ототожнювати себе не з Україною, а з Росією, втрачаючи зв’язок із власною історією, мовою, родом і навіть батьками.

Завдання подальшого переформатування їхньої ідентичності бере на себе «Юнармія» — створений у РФ військово-патріотичний рух, який на окупованих територіях України став потужним інструментом мілітаризації дітей. Ініційована колишнім міністром оборони Росії, «Юнармія» фактично є мобілізаційним резервом російської армії.

Національна поліція України підкреслює, що цей рух – це механізм війни, що формує ворожнечу, підриває українську ідентичність дітей та несе ризики їхньому психічному й фізичному здоров’ю. Інструкторами виступають військові, причетні до агресії на території України, що поглиблює психологічний тиск на дітей.

У березні 2025 року Владислав Головін, керівник центрального штабу «Юнармії», повідомив, що рух нараховує 1,8 мільйона учасників, з них 12 тисяч беруть участь у російській агресії проти України.

Мілітаризація як воєнний злочин

Президент Володимир Зеленський нещодавно повідомив американським сенаторам, що Україна ідентифікувала приблизно 400 місць у Росії, де утримували незаконно депортованих українських дітей. З початку повномасштабного вторгнення вдалося повернути близько 1800 дітей, але загальна кількість депортованих або викрадених перевищує 19 500. Правозахисники попереджають, що реальна цифра може бути в кілька разів вищою.

«У міжнародному праві досі не існує поняття «примусова мілітаризація дітей, – каже Рашевська, та додає, що правозахисники «б'ються головою об стіну», намагаючись довести, що це не просто порушення освітніх прав, а форма воєнного злочину».

Для розв'язання цієї проблеми Україна ініціювала створення координаційної платформи задля модернізації норм міжнародного гуманітарного права. Спеціальний відповідач на рівні Ради Європи готує резолюцію, в яку українські правозахисники планують включити формальні визначення про те, що таке мілітаризація дітей і що таке політична індоктринація дітей під час збройного конфлікту включно з окупацією.

Регіональний центр прав людини вже подав понад 20 індивідуальних скарг до Комітету ООН з прав людини про порушення прав дітей на окупованих територіях — від права на свободу думки до заборони катувань.

Працюють й над створенням механізму компенсацій постраждалим дітям та їхнім родинам – від РФ або від міжнародних донорів.

22 жовтня 2025 року Комітет Міністрів Ради Європи вже схвалив проєкт Конвенції про заснування Міжнародної комісії з розгляду претензій України до Росії. На думку Рашевської, це вагомий крок на шляху до отримання відшкодування.

Окрім правового виміру, є й психологічний аспект – діти, яких вдається повернути на підконтрольну територію – травмовані. Вони бояться говорити українською, уникають шкільних занять, не розуміють, кому можна довіряти.

У 2025 році українські психологи спільно з Регіональним центром з прав людини розробили Методологію для подолання наслідків російської окупації для українських дітей.

Ця ініціатива включає національний протокол реабілітації, що окреслює поетапну систему підтримки дітей, які повернулися з окупації. Підхід поєднує психологічну, освітню й правову допомогу, передбачає індивідуальні плани реабілітації, патронат родин та зусилля з відновлення української ідентичності дитини.

За інформацією Міністерства освіти на науки України у 2024–2025 навчальному році кількість дітей, що продовжували навчатися підпільно за українськими програмами, скоротилася з 44 тисяч до 35 тисяч – тобто дев’ять тисяч дітей за один семестр вийшли з системи української освіти.

Кримінальні провадження

Мілітаризація дітей як загальне явище не є прямо криміналізованою в українському національному законодавстві, хоча окремі дії, що підпадають під це ширше поняття, зазвичай переслідуються за статтею 438 Кримінального кодексу, яка стосується воєнних злочинів.

Ці переслідування стосуються конкретних порушень правових норм воєнного часу, а не поняття мілітаризації в цілому.

Українські слідчі за кілька років встановили розгалужену вертикаль із понад сотні осіб, причетних до залучення дітей до «Юнармії», і задокументували масштаб пропаганди, спрямованої на виправдання агресії та формування лояльності до окупаційних сил.

Уже повідомлено про підозру 10 громадянам України – керівникам «Юнармії» на окупованій частині Донецької області, їхні дії кваліфіковано за статтями 28, 438 та 436-2 Кримінального кодексу України. Паралельно ювенальні прокурори ведуть вісім кримінальних проваджень щодо пропаганди та мілітаризації дітей у Херсонській, Луганській областях і Криму.

До суду направлено п’ять обвинувальних актів, а керівника регіонального штабу «Юнармії» в Севастополі вже засуджено до десяти років ув’язнення за воєнні злочини.

Правозахисники та освітяни зараз також працюють над стратегією когнітивної деокупації, заснованою на концепції, запропонованій Тамілою Ташевою, Представницею Президента в Автономній Республіці Крим.

Йдеться не лише про звільнення територій, а й про повернення людей через знання, культуру, довіру та підтримку.

«На всіх окупованих територіях росіяни своєю пропагандою закладають у розуми людей шкідливі світоглядні установки, наче ідеологічні міни, – переконана Ташева. – І, власне, когнітивна деокупація є розмінуванням свідомості наших співгромадян, які стали жертвами окупації».

Це системна робота і конкретні завдання, які ми маємо ставити перед собою, перед громадянами, перед медійниками, перед управлінцями у вироблені необхідних політик.

Матеріал підготовлений Ірина Скосар. Оригінал матеріалу розміщений на сайті IWPR