Битва за Сєвєродонецький виступ

Щодо відходу з балкону Сєвєродонецьк-Лисичанськ.

Десь тижнів два тому стало ясно, що ризики потрапити в оперативне оточення там набагато вищі, ніж бонуси від утримання забудови.

Сєвєродонецьк по суті був втрачений не тиждень тому, а після того, як противник зруйнував усі мости — човни та понтони не в змозі забезпечувати загальновійськове угруповання.

Ми до останньої можливості ротували гарнізон у місті, перекинули на допомогу 57-й моторизованій та 111-й ТРО підрозділи Іноземного легіону, грузинських добровольців, ССО та 4-ої бригади НГУ. Вели запеклі зустрічні бої у забудові у приватному секторі, на заводі Азот, біля Нової пошти біля 59 мікрорайону, пише військовий експерт Кирило Данильченко на Site.ua.

Поки ще був цілий (хоч і побитий гелікоптерами) Синецький міст, поки цю справу можна було постачати. Коли його остаточно перетворили на решето, то навіть легкі частини на броньованих «Хамві» та з «Рапірами» виявилися ненажерливішими, ніж ланки понтонів.

Крім того назрівала проблема з півдня та півночі.

Донець у районі Білогорівки (де вони у травні залишили до сотні побитої техніки) у противника не вдалося форсувати, але на схід вони протиснулися малими групами на човнах, позначаючи тиск на горловину. Не смертельно, але відволікало наші сили та вимагало тримати резерви на випадок нарощування десанту.

Хоча в районі Горського та Золотого російські кліщі схопили повітря, захопивши три десятки полонених з ар'єргардів, що відстали і секретів, але було прорвано укріплений район. Ворог вийшов на фланги після важких боїв у Тошківки, яку намагалися взяти 4 рази, пройшов до Волчеярівки та зайняв нафтопереробний завод у Верхньокам'янці.

Після цього стояти на смерть у забудові, з постійною загрозою, що нам треба тримати всю лінію бойового зіткнення (а росіяни залишивши заслони, натиснуть на горловину) було б повторенням Маріуполя.

Не важливо за тиждень чи за місяць.

А повторювати його із втратою офіцерів управління, тилу, знищенням матчасті та іншими бою в кільці це останнє, що нам зараз треба. Бо на оперативному рівні втрата втрат ворожнечу, як би це блюзнірсько не звучало щодо людських життів.

Наприклад, одна з бригад зараз вийшла з боїв на ротацію з половиною штату.

Але це санітарні в ланцюзі, контужені, хворі — скоро вони частково повернуться до ладу. А ті хто загинув, то стрільців, водіїв та гранатометників, готуватиме все ж таки швидше, ніж заступника командира бригади з озброєння, командира дивізіону ППО чи кістяк із БРАГ, які ляжуть обороняючи місто до останнього патрона, разом зі своїми машинами.

Наше ж завдання зберігати частини як єдиний організм, поки ті кілька сотень М-113, батальйони польських танків і дивізіони САУ досягнуть операційної готовності.

Навіть ціною відходу із районних центрів.

Фронт зараз стабілізується по лінії Соледар — Сіверськ, а у разі обвалення, якби чіплялися за вузьку 8 км. горловину у Лисичанська — ще велике питання де.

Чи важко нам? Звичайно. У грузинського легіону, частин НГУ та 111 бригади ТРО і до втрат був не так, щоби безліміт важкої зброї. Недарма зараз ми в Британії вчимося на 105-мм гаубиці, бо це краще, ніж мінометна батарея, «Рапіра» та станковий гранатомет.

Чи тяжко противнику? Очевидно. Плавсклад з кораблів Північного флоту йде до 200-ої бригади, чиєю штатною технікою буде МТЛБ.

18-та кулеметно-артилерійська дивізія з Ітурупа, один із останніх підрозділів, не засвічених у конфлікті, примудрилася сходити в полон до наших десантників — у окупантів у роті 37 осіб.

Це все наслідки не лише березневих покатушок, а й прогризання забудови під нашою ствольною артилерією.

Але у противника її більше.

І тоннаж на кілометр фронту чавуну значно більше — їхні заводи працюють, а ми розраховуємо на запаси колишнього Варшавського пакту та західних партнерів крізь пляшкове горло ковельської залізки.

Плюс вони масіровали «Орлани» на вістря наступу, використовували піхоту з бойовим досвідом — ПВК «Вагнер» та «Редут», кадировців, підрозділи з ЛНР.

наші 20-30 вильотів армійської авіації, штурмовиків вони роблять 200.

Так, що цілком логічно, коли ми змушені виходити з перетворених на руїни міст, щоб не було загрози стійкості фронту в цілому.

Плюс доводиться багато працювати по оперативному тилу наступаючих відволікаючи кошти старшого начальника на ці вбрання — прильоти по Кришталевому, базам у Донецьку, Сватовому, Попасній, Хорошому, Мелітополю.

Адже на відміну від двох ґрунтових доріг через Чорнобиль або нитку постачання через Рогань, що висить на соплях, тут у секторі противника залізничні станції та снаряди вагонами.

Склад, що злетів на повітря, розміром 1000 тонн у Кришталевому (вагон це 40 тонн з закупорюванням) тому найкраща ілюстрація.

Те, що зараз відбувається в Україні, — наймасштабніший збройний конфлікт 21 століття. У Європі такого не було з Другою світовою. У світі хіба що ірано-іракська війна може поки що переплюнути нашу війну, то Ірак втратив 1600 танків за 8 років.

Розумієте, наскільки велике зараз жорстокість боїв, коли бачите 820 забитих і захоплених російських танків тільки по фото та відео?

І повірте, жодна європейська країна (за винятком можливо Туреччини) навряд чи була в змозі битися п'ятий місяць самотужки з РФ.

Противник із важкими боями просувається на глибину до 20 км майже півтора місяці після прориву у Попасної, використовуючи Т-62 та екіпажі кораблів як піхоту на лінії зіткнення.

Ми ведемо важку оборонну операцію, не допускаємо виходу противника на оперативний простір і очікуємо, коли дивізіон «Хімарсів», «Марсів», «М-270» налічуватиме кілька десятків машин.

Коли 155 мм. "Краби", "Цезарі", М-109", "PzH 2000" перевалять за півтори сотні штук.

Коли прибудуть перші батареї сучасного ППО, яким можна забезпечити протиракетну оборону по лініях західної допомоги, що наростає, і в місцях підготовки нових бригад.

Коли частини ТРО отримають 105 мм. знаряддя, автоматичні гранатомети, сучасні єдині кулемети, а чи не "Рапіри" і "Максими". Коли сюди прийдуть тисячі автомобілів та сотні бронемашин.

Все це буде і вже розпочалося.

Не варто рефлексувати, що наша промка чогось не витягує — країни з першої п'ятірки з ВВП досі поставили нам менше ствольної артилерії та танків, ніж РФ у ЛДНР. Просто тому, що їхня доктрина була заточена під інше, а піднімати зі зберігання сучасну техніку довго.

Але процес пішов.

Ми бачимо це за детонаціями складів із сотнями тонн б\к, прильотами по штабах, уражених касетними снарядами "Панцирям", вибитими РЛС, потопленими кораблями. Війна триває. Україна чинить запеклий опір агресору. Ми переможемо.